До мене у житті не раз
Зверталися малята: —
Ми просимо мерщій для нас
Свій вірш надрукувати!
Малята любі, я писать
Для вас готовий вірші,
Та я не вмію друкувать, —
Друкують люди інші.
Я був на фабриці такій,
Де вам готують книжку.
Там у майстерні чарівній
Єсть ящики без кришки.
Їх люди касами зовуть,
Свинцеві букви в них живуть:
Грубенькі
І тоненькі,
Великі
І дрібненькі.
Є клітка в кожній касі тій,
Там буква спочиває, —
Залізти до сусідки їй
Закон забороняє.
Складач же знає, де який
Друкарський знак у схові,
Він ставить їх у ряд стрункий
І от рядки готові.
Рядок лягає до рядка
Легенько так і гінко,
І з металевого станка
Виблискує сторінка.
Немов у війську полк солдат, —
Там букви, цифри, точки;
І де стоїть свинцевий ряд,
Там будуть книг рядочки.
Та очі стомлює цей труд,
Ця праця старовинна.
Отож за нас працює тут
Наборна хай машина.
Вона складе рядки густі,
Їх виллє на пластинці
На ній працюєш ти, мов ті,
Що пишуть на машинці.
Але живе до цих часів
Ручний набір на світі,
Який прожив аж п 'ять віків
В пошані і в привіті.
Вже час набір віддрукувать,
В машину піде скоро.
Та слід відбиток спершу взять
З готового набору.
Пускають по рядках валок
І віддрук відтискають,
Щоб не було там помилок —
Уважно розглядають.
Як аркуш зібрано, мерщій
Складач сторінки в'яже,
А круглий вал в машині тій
Їх фарбою помаже.
Пішла, пішла машина вмить
Безшумним кроком скорим.
Папір у ній іде-спішить,
Щоб стрітися з набором.
Хоч перший аркуш і невлад, —
Це спроба лиш машини.
Друкарю, щоб ішло без вад,
Пильнуй ти добре нині
Щоб був ясний і чистий друк,
З красивими рядками,
Щоб від мастила і від рук
Там не з'являлись плями.
З папером стрінеться на мить
Свинцевий лист набору, —
Сторінка ціла враз лежить,
Що ти побачиш скоро.
Взяла машина аркуш той
І фарбу накладає, —
І от письменник Лев Толстой
Казки розповідає.
Хоч розуму в машин нема,
Машина знає діло:
Поріже аркуші сама
І їх складе уміло.
А палітурник зшиє враз,
Обріже їх ножами,
Оправить в найкоротший час —
І книга перед нами!
Час металеві сторінки
Нам нині розібрати.
Адже із літер цих книжки
Ми будем знов складати.
На них лежить свинцевий прах,
Неначе пил пісковий.
Вони і в горьківських рядках,
І в гоголівськім слові.
Розумна буква не одна
Чимало друкувала —
І в астрономії вона,
І в хімії бувала!
Коли загін їх розсипний
Поверне в цех складальний,
Їх укриває шар товстий —
Машинний фарбувальний.
Набір той покладуть у гас, —
Нехай відмиє плями;
А потім літерний запас
Складуть назад рядками.
Книжки приємно почитать,
А спробуй їх створити!
Тонке мистецтво — друкувать,
Якого треба вчити.
Хто книгу дав нам? Лісоруб?
Цех деревної маси ?
Чи, може, фабрика без труб,
Де шрифт беруть із каси?
Папір нам комбінат зробив,
Що паперовим зветься.
Але у нас про друкарів
Розмова нині йдеться.
Ми знаєм славних дідусів,
Що нам книжки друкують,
А з ними вряд біля станків
Хлоп 'ята теж: працюють.
Знайомий хлопець молодий
Згадавсь у цю хвилину.
Хоч він на зріст іще малий,
Працює ж на «відмінно».
Приємно глянути, як він
Весь віддається справі,
Як ходить він біля машин,
Командує як жваво.
Хоч кажуть — виріс він всього
Не більше від аршина, —
Та слухає весь час його,
Немов той слон, машина!
Мене він друкував не раз,
І книжку цю манюню
Удвох зробили ми для вас —
Я і Скворцов Сергуня.
Складна робота — друкувать.
І друкарям з любов 'ю
Ми мусим щастя побажать,
І успіху, й здоров 'я!
Самуїл Маршак
РІДНЕ СЛОВО
Залюбки, охоче
Рідну мову вчу,
З друзями на вигін
Гратись не лечу.
Батько мені каже: —
З книгою дружи,
«Рідну мову», синку,
Завжди бережи.
Мову ту, що люди
Рідною зовуть,
Ти ніде й ніколи,
Синку, не забудь.
Рідне слово-пісню
Завжди серцем чуй,
Як Вітчизну й матір,
їх люби, шануй.
Віра Верба
Я - БІБЛІОТЕКАР
За моїм вікном ростуть
Кедри і смереки.
Гарне місце влітку тут
Для бібліотеки.
Я полиці змайстрував
Для книжок, журналів,
Щоб читали їх усі
Діти в зелен залі.
І тепер у ранній час
Чи в обідню спеку
Йдуть до мене читачі
У бібліотеку.
Люблять загадки, вірші
Василько і Таня.
Павлик просить лиш казки
Та оповідання.
Йдуть до мене читачі
Зблизька і здалека.
Жду їх радісно завжди:
Я ж — бібліотекар!
Степан Жупанин
ТИЖДЕНЬ КНИЖКИ!
«Тиждень книжки» — зазвучало
Серед міста, як сигнал.
За годину місто стало
Як один читальний зал.
Всі читають урочисто —
І безвусі, й вусачі.
Скільки мешканців у місті,
Стільки в місті й читачів.
У тролейбусах читають,
Щось мугикають під ніс.
Сторінки перегортають
Під ритмічний стук коліс.
Лиш з малими читачами
В хаті клопіт вечорами:
Від книжок, хоч треба спати,
їх ніяк не відірвати!
За той тиждень розмаїті
Полюбились так книжки,
Що кладуть донині діти
На ніч їх під подушки.
Оксана Сенатович
Читалочка
Коли умієш сам читать —
Не треба мамі докучать,
До бабці теж не треба йти:
Ну, почитай, мовляв, хоч ти!
Сестру вмовляти теж не треба,
Щоб почитала щось для тебе.
Ані благати, ні чекать,
А просто взять і почитать.
Як багато знаю я
В мене є книжок багато
І новенькі, і старі.
Я тепер школяр завзятий,
Всі книжки віддав сестрі.
Хай вона сама читає
Про лисичку й журавля.
Хай вона тепер узнає,
Як багато знаю я.
Буває книгам лячно
Скільки книг в одній книгарні
Книги різні, дуже гарні.
От краса, якби ти зміг
Прочитати, друже, їх!
Покупці стоять юрбою
Шарудять по сторінках...
Мила книго, що з тобою?
Чом ти дивишся з журбою
І тріпочеш у руках?
Лячно книгам: хто їх купить ?
Раптом купить, хто не любить?
Той у книжку, — от порода! —
Запихає бутерброда...
Той, — чи є бруднулі гірші? —
Залива чорнилом вірші...
Бідні ви, прозаїки, бідні ви, поети
Невідомо у які попадеш лабети...
Недарма на продажу книги ледь зажурені:
Хоч би не потрапити в руки мацапурині!
У таємний незвіданий Всесвіт
Шлях нам, мудрая книго, вкажи.
Проведи по всіх зоряних трасах,
Стати вченими допоможи.
Нам відкрий усі вічні закони,
Таємниці минулих століть.
І в майбутньому, книго, навчи нас
Вберегтись від важких лихоліть.
О. Іванова
КНИГИ
Книги — морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той хоч і труду мав досить, —
Дивнії перли виносить.
І. Франко
Найперша книжка
Мій друже й супутнику, книго моя,
Завжди на дозвіллі де ти — там і я.
Ми добре з тобою проводимо час,
Чудова розмова триває у нас.
З тобою шляхи пролягають мої
В найдальші віки і найдальші краї.
Ти вірності й дружбі навчаєш мене,
Говориш про зле, про смішне та сумне.
Про далі небесні, про надра земні, -
З тобою усе зрозуміле мені.
Навчаєш відважним, правдивим рости,
Любити природу, свій край берегти.
Відмалку тобою я звик дорожить.
Без доброї книги мені не прожить!
Хороші, справжні друзі у мене поруч є.
Ніяк не уявляю без них життя своє.
Лиш пороблю уроки, до них у гості йду.
Як жить на світі, друзі розмову поведуть.
Коли я засумую, вони сюди спішать
І жартами смішними ураз розвеселять.
Коли ж стаю надміру безпечним я на мить,
Насуплять брови друзі: «Негоже так робить!»
Розкажуть про будови, про мандри, про бої...
Живуть в книжковій шафі товариші мої.
В книжках вірні друзі, герої живуть,
І пам'ятаю, як кожного звуть.
Он ключ чарівний від дверцят у стіні
Несе Буратіно мені.
Прочитаних книг виростає сім'я,
Все більшає з книгами дружба моя!
О. Пархоменко
МІЙ ДРУГ
Мій друже й супутнику,
Книго моя,
Завжди на дозвіллі,
Де ти — там і я.
Ми добре з тобою
Проводимо час.
Чудова розмова
Триває у нас.
Іду я на поклик
Чаруючий твій,
Спускаюсь до моря
І бачу прибій.
З тобою шляхи
Пролягають мої
В найдальші віки
І найдальші краї.
Навчаєш відважним,
Правдивим рости,
Любити природу,
Свій край берегти.
Від малку тобою
Я звик дорожить.
Без доброї книги
Мені не прожить!
Ніна Найдьонова
Байка «Давно знайомі»
Зустрілися в одному домі
Дві книги, вже давно знайомі.
Одна із них новісінька була,
Як дзеркало блищала,
Немов із магазину тільки-но прийшла.
А друга навпаки — поганий вигляд мала:
Була стара, пошарпана, брудна.
— Яка ж бо,ти красива! Молода!
— Звернулась до колишньої сусідки. -
А ми з тобою однолітки.
Скажи, як ти себе так вберегла?
— Нічого дивного, — та їй відповіла.
— Мене зберіг такою
Господар мій, бо дуже шанував.
Він завжди бережно поводився зі мною.
А вже коли мене читав,
То тільки чистими руками
Завжди брав.
Охайним був, вимогливим до себе,
І своєчасно, як була у тім потреба,
Мене ремонтував.
Як бачиш, все робив обачно.
За це йому я дуже вдячна.
Мораль: щоб книги не старіли,
І повсякчас могли нам слугувати,
Заздалегідь їх треба шанувати.
Г.Зралко
Про книжку
Книжка скаржилась Мар 'яні: —
Я у тебе не в пошані.
Звідкіля це на мені
Плями сині та масні?
Подивися, от сторінка:
Намальована хатинка,
Під хатинкою — маля
І написано: «Це — я».
А за дві сторінки далі —
Різні звірі небувалі:
Сині, жовті та рябі,
Що й не снилися тобі».
Люди кажуть: «Ой, чия ти?!
Як тебе тепер читати?
Скільки ми читали книг,
А не бачили таких!»
Книга — наш найкращий друг
А як часом книжка хвора —
Значить, наша в тім вина.
Ми її підклеїм скоро —
Враз одужає вона!
Книг не кривдив я ні разу:
Поважаю змалку їх!
Дорога нам книга кожна,
Нам без книг ніяк не можна!
Я бібліотекар
Я полиці змайстрував
Для книжок, журналів,
Щоб читали їх усі
Діти в зелен залі.
І тепер, у ранній час
Чи в обідню пору
Йдуть до мене читачі
У бібліотеку.
Люблять загадки, вірші
Василько і Таня.
Павлик просить лиш казки
Та оповідання.
Йдуть до мене читачі
Зблизька і здалека.
Жду їх радісно завжди:
Я ж — бібліотекар!
Книги дружать з дітворою.
Полюби їх у житті —
І улюблені герої
Будуть друзями в путі.
В кожнім домі, в кожній хаті —
У містах і на селі,
Хто навчився вже читати,
Має книжку на столі.
Дружба з книгою — це свято,
Не було б його у нас,
Ми б не знали так багато
Про новий та давній час.
Все ми в книзі знайдемо,
Кращої не знаємо,
Доброї та вірної
Подруги малят!
Книгу зрозумілую,
Добрую, сміливую,
І дівчатка, й хлопчики —
Хочуть всі читать.
Книги дружать з дітворою,
Полюби їх у житті —
І улюблені герої
Будуть друзями в путі.
Сторінки книжок завітних
Всіх нас доброму навчать —
Працювати і учитись,
І Вітчизну шанувать!
С. Михалков
Тут скарб надійніший приховано
На білих, як сніг, сторінках
Тут все є до болю знайомим,
Навіки зігріте в серцях.
Цей світ напуває свідомість,
Запалює в думках пожар.
Бо книжка — найвища коштовність,
Навіки володар і цар.
І в храм цей безцінний, одвічний
У скруті і радощах йдуть, Святиню цю світлу і вічну
Всі бібліотекою звуть ! Колектив ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського
на чолі з директором П. І. Роговою
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
