Мета. Викликати в учнів почуття поваги і шанобливого ставлення до книги.

Ведучий. Безмежна сила книги. Без неї людина сліпа. З дитячих літ книжка допомагає зрозуміти світ, що нас оточує. Вона відкриває нам небачені обрії, допомагає зрозуміти історію народу, розкриває таємниці природи, життя. Книга допомагає у навчанні і вихованні, збагачує знаннями, зміцнить волю, пробуджує мрію. Книга — мудрий друг, який, не вміючи говорити, розказує про незвичайні пригоди і подорожі, про чудеса, про навколишній світ.
Тому на нашому святі ми будемо говорити про книгу.

1- й учень.
Дорогі гості, мами й тата!
В нас сьогодні Книжчине свято!
Будемо разом відзначати,
Книгу-друга шанувати.

2- й учень.
«Свято книги!» — зазвучало
Серед школи, як сигнал.
Свято книжчине настало.
Клас наш, мов читальний зал.

3- й учень.
Дружба з книгою — це свято,
Не було б його у нас,
Ми б не знали так багато
Про новий і давній час.

4- й учень.
В кожнім домі, в кожній хаті —
У містах і на селі, —
Хто навчився вже читати,
Має книжку на столі.

5- й учень.
Все ми в книзі знайдемо.
Кращої не знаємо,
Доброї і вірної подруги малят.

6- й учень.
Книгу зрозумілу,
Чесну, добру і сміливу
Хлопчаки й дівчата —
Хочуть всі читати!

7- й учень.
Із малими читачами
В хаті клопіт вечорами:
Від книжок, хоч треба спати,
Їх ніяк не відірвати.

8- й учень.
Книга, друг ти наш незмінний,
Друг любимий з ранніх літ:
Пізнаємо Україну,
Пізнаємо цілий світ.

9- й учень.
Як краплин у Дніпрі,
Як зірок угорі,
Як листя на гіллі, —
Стільки книг на землі!
Є великі й малі,
Є легкі і важкі,
На полицях, в столі —
Наші друзі — книжки.

10- й учень.
В мене книжок багато —
І новенькі, і старі.
Як піду до школи з татом,
Всі книжки віддам сестрі.
Хай вона сама читає
Про лисичку й журавля,
Хай вона тепер узнає,
Як багато знаю я.

11- й учень.
Коли вмієш сам читать —
Не треба мамі докучать
І до бабусі вже не йти:
«Ну прочитай, мовляв, хоч ти!»
Сестру упрошувать не треба,
Щоб прочитала щось для тебе.
Ані благать, ані прохать,
А просто взять і прочитать.

12- й учень.
Книги дружать з дітворою.
Полюби їх у житті —
І улюблені герої
Будуть друзями в путі.

13- й учень.
Сторінки книжок завітних
Всіх нас доброго навчать —
Працювати і учитись,
І Вітчизну шанувать. (Танець дівчат з портфелями).

Ведучий. Сьогодні на наше свято завітають гості. Але хто вони — не скажу. Ви самі повинні їх впізнати. (Звучить музика, заходить Попелюшка).

Попелюшка. Добрий день, любі мої! Ви впізнали мене? Правильно, я — Попелюшка з казки Шарля Перро. Я прийшла, щоб вас привітати зі святом. (Чути крик «Допоможіть! Рятуйте!». Вбігає Незнайко).

Незнайко. Ой, насилу врятувався!

Ведуча. Діти, у нас з'явився несподіваний гість. Ви впізнали його? Так, правильно, це Незнайко. Здрастуй, Незнайко!

Незнайко. Добрий день!

Ведуча. А чого це ти так репетував?

Незнайко. То я від злодія втікав.

Попелюшка. Від злодія? Від якого злодія?

Незнайко. Від звичайнісінького. Такий собі звичайнісінький злодій хотів вкрасти у мене капелюха.

Ведуча. Твій капелюх? А навіщо він йому?

Незнайко. Як навіщо? Ви хіба не знаєте? Чим більше капелюх, тим розумніша голова.

Попелюшка. Ой, Незнайко, не сміши. Та ти ж нічого не знаєш. Тому тебе й прозвали Незнайком. Ти ж зовсім книжок не читаєш.

Незнайко. Хто, я? Та я всі на світі книжки давним-давно перечитав.

Хто придумав, що Незнайко
Не читає зовсім книг?
Це неправда, так і знайте:
Жить не можу я без них.
Я читаю без зупинки
П'єси, вірші та казки.
Від картинки до картинки.
Ну, а потім навпаки!
Я про дідуся Мазая
Пам'ятаю назубок:
Він, заходячи в трамваї,
Забував купить квиток!
Д'Артаньян ганяв ворону,
Колобок спав у норі
І збирали шампіньйони
Тридцять три богатирі.
Бармалей спіймав дельфіна,
Чорномор замерз в снігу,
А крилатий Буратіно
Покохав Бабу Ягу!
Я читаю без зупинки
П'єси, вірші та казки.
Від картинки до картинки,
Ну, а потім навпаки!

Попелюшка. Ну й Незнайко! Ну й насмішив! Ти ж усе переплутав!

Незнайко. Ну от, знову ти з мене смієшся. (Звучить мелодія пісні Червоної Шапочки).

Ведуча. Годі вам сперечатися. Давайте краще зустрічати ще одну гостю. (Заходить Червона Шапочка).

Червона Шапочка.
Якщо довго, довго, довго,
Якщо довго по доріжці,
Якщо довго по стежинці
Бігать, тупать і стрибать,
То напевно, то напевно,
То звичайно, то звичайно,
То можливо, то можливо,
Можна в школу нам прийти.

А-а, вчаться там діти великі й малі.
А-а, знань їм багато дають вчителі.
А-а, там навчаються читати,
А-а, і писати, й рахувати
А-а, там цікаво всім завжди.

Ведуча. Діти, впізнали, хто це? Правильно, це наша улюблена казкова героїня Червона Шапочка. Здрастуй, Червона Шапочко!

Червона Шапочка. Привіт усім. Я дуже рада побувати у вас на святі. У мене для вас є сюрприз. Відгадайте, що у мене в кошику?

Незнайко. Відомо що: пиріжки несеш бабусі!

Червона Шапочка. А от і не вгадав! Ніякі там не пиріжки, а загадки для дітей.

Незнайко. О! Я так люблю відгадувати загадки. Це для мене дрібниці. Можна я теж буду відгадувати твої загадки?

Червона Шапочка. Гаразд. Але слухай уважно!

Не кущ, а з листочками,
Не сорочка, а зшита,
Не людина, а розповідає. (Книга)

Незнайко. Що ж це таке? А я здогадався. Не кущ — значить дерево. Так на дереві... що ж на дереві? А на дереві торбинка, зшита з клаптиків, а у торбинці... О! А у торбинці радіоприймач. Правильно? Все підходить. Ну як, я вгадав? Правда, я — молодець?

Червона Шапочка. Ой, Незнайко, ну й нагородив! Діти, що це? (Відповіді дітей).

Незнайко. Ти диви і правда! А може ще одну?

Червона Шапочка. Добре, слухайте всі.

Невеличкий мокрий птах
Ходить дзьобом по грядках.

Незнайко. Знаю, знаю. Це сусідчине курча після дощу черв'яків по грядках шукає.

Червона Шапочка. Неправильно. Діти, що це? (Ручка). 

Ти, Незнайко, краще помовчи, а діти хай відгадують.

Білий зайчик стрибає по чорному полю. (Крейда по дошці)

Тіло жовте, серце чорне, тіло мовчить, а серце говорить. (Олівець)

Стоїть дім: увійдеш у нього сліпим, а вийдеш зрячим. (Школа)

Незнайко. Ой, які молодці. І звідки вони про все знають?

Ведуча. Це тому, Незнайко, що вони люблять читати книжки.

Незнайко. Знаєте, що я вирішив? Я теж буду багато читати — і тоді стану розумним.

Ведуча. Молодець, Незнайко! Всі казкові герої повинні бути грамотними і розумними, щоб їм не було соромно перед дітьми. А зараз я дякую вам за загадки. Проходьте до залу і будьте нашими почесними гостями. А ми продовжуємо наше свято. (Заходить Буратіно).

Буратіно. Здрастуйте! А мене ви впізнали? Хто я? Я вітаю вас зі святом, та тільки здається мені, що на вашому святі нема найголовнішого гостя. Діти, а чи хочете ви познайомитися із Королевою книг? Діти. Хочемо. (Звучить тиха мелодія, з'являється Королева книг).

Королева. О! Мої маленькі друзі! Я дуже рада зустрічі з вами. Я — Королева книг, а це — моє королівство. Чи хочете ви стати читачами мого королівства? Діти. Так.

Королева. Тоді вирушаймо у путь. А щоб не заблукати, ви повинні назвати пароль або чарівне слово. Нехай цим чарівним словом будуть вірші про книгу. (Діти читають вірші про книгу).

Королева. Ви виконали моє завдання. Настав час познайомити вас із мешканцями мого королівства. (Стукають у двері).

А хто це так стукає? Що там?

Ведуча. Скринька. (Віддає Королеві).

Королева. Ой! Яка краса! А хто ж це надіслав? Відкриємо? (Виймає лист).

Хтось хоче вас привітати. Цікаво, хто це? (Читає).

«Здра-здуй-те ребйонкі!

     Надіслаю вам пісемцо з порадами що робить, щоб стать «гарним» читачем, а щоб вас похвалі лі. Ось мої поради для вас!
    Прокидайтеся вранці якомога пізніше, тоді ви обізятільно запізніться на урокі. Портфель ще з вечора готуй.
      Спочатку поклади туди підручника, до них додай відро води!
      Дрібненько зошити поріж. Гарненько розмішай... Але все це ти сам не їж — товаришу віддай».
     Ні, діти! Ні! Ми з вами знаємо, що книги і зошити — наші друзі й помічники. А хіба можна так поводитися з друзями?

Діти. Ні!

Королева. Ось і підпис!

Буратіно. Шановна Королево! Ви не бійтеся за своїх підданих. Ці діти ніколи не скривдять книги, бо вони люблять читати і знають правила поводження з книгою.

Ведуча. Діти, розкажіть ці правила Королеві.

1. Книгу потрібно брати тільки чистими руками.

2. Коли перегортаєш сторінку, не можна слинити пальці, бо від цього псується папір, а іще це негігієнічно.

3. Для кращого збереження книги необхідно обгорнути її обкладинкою.

4. Щоб з книги не випали листочки, не перегинай її.

5. Бережи книгу від води та сонячного проміння — вони шкодять їй.

6. Під час читання не загинай кутики аркушів, а користуйся закладкою.

7. Не читай під час їжі.

Королева. Молодці, діти! Ви добре пам'ятаєте правила. А що буває з книгами, якщо правил не дотримуватися?

(Чути стукіт).

Ой-ой-ой!
Не маю сили! Ви на мене наступили!

Учень. Що це тут валяється?

Ведуча. Книжка виявляється!

Книжка.
Я подерта, я потерта,
Кутики загнуті,
Сторінки пом'яті.
Люди скажуть: «Ой, чия ти?
Як тепер тебе читати?
Скільки ми читали книг,
А не бачили таких».
Я терпіть не маю сили.
От подалася в світ блукати,
Долі кращої шукати.

Учень. Хто ж господар твій?

Книжка. Андрій!

Учень. З нашого класу?

Книжка. Я сама не знаю.

Учень. Не сумуй, книго. Ми зараз лікаря покличемо і тебе бідненьку полікуємо. Лікарю! Лікарю!

Лікар.
Є в новому домі
Двері заповітні.
Ще не всім відомі,
Та до всіх привітні.
В книжчиній лікарні,
У новім будинку
Я щодня працюю
Не одну годинку.
Хто навчитись хоче
Книжку лікувати,
Приходьте, будь ласка,
Буду вас навчати.

Королева. Забирайте, лікарю, книжку у лікарню. Діти, книжка — це ваше обличчя. Коли книжка чистенька, охайна, то говорять, що у неї добрий господар. Тож будьте добрими господарями для своїх книг.

Лікар. Забирайте свою книгу.

Королева. Дякуємо вам, лікарю!

Книжка. Дорогі діти! Я — книга, від усього серця прошу вас: не беріть мене брудними руками; коли гортаєте мої сторінки, не слиньте пальців, не загинайте сторінок; не малюйте на мені і нічого не пишіть; виготовте для мене закладку і не вставляйте між сторінками ручку або олівець — від цього я псуюся; не кидайте мене будь-де, а кладіть завжди на певне місце.

Королева. Діти, пам'ятайте ці правила — і мої друзі — книги, завжди будуть вашими друзями.

Ведуча. Сьогодні на наше свято надійшло багато телеграм. Деякі казкові герої не змогли прийти на свято, вони прислали телеграми, але забули підписатися. Сподіваюся, що разом з вами ми відгадаємо, від кого ці телеграми.

Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та несіть до батечка.
А в батечка їсти й пити,
І хороше походити. (Івасик-Телесик)

Мій котику, мій братику!
Несе мене лиска
За кленові ліси,
За круті гори,
За бистрі води.
Порятуй мене. (Котик і Півник)

Я ...
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету.
Тут тобі й смерть. (Коза-Дереза)

Не полечу я з вами:
Як була я на лужку,
Виломила ніжку,
А ви полинули.
Мене покинули! (Кривенька качечка)

Я по коробу метений,
Я на яйцях спечений,
Я від баби втік,
Я від діда втік,
І від тебе втечу. (Колобок)

    Надсилаю телеграму і дуже вас благаю: заспокойте діда й бабу, нехай вони не плачуть. Знесу я їм інше яєчко. (Курочка Ряба)

Ведуча. Молодці, діти! Я бачу, ви добре знаєте українські казки та їхніх героїв. А чи знаєте ви прислів'я та приказки про книгу?

     Зараз ми з вами пограємо у гру «Початки і кінцівки». Я починаю прислів'я, а ви закінчуєте.
Книга вчить... (як на світі жить).
Хто багато читає,.. (той багато знає).
Мудрим ніхто не вродився,.. (а навчився).
Прочитав добру книгу... (зустрівся з другом).
Розум без книги, — .. (як птах без крил).

А які ви знаєте прислів'я? (Діти називають).

Королева. Чудове у нас свято, та не бачу я на ньому найкращої книжки, яка всіх нас навчила читати. Як вона називається?

Діти. Буквар.

Ведуча. Скажу вам по секрету, він теж прийшов до нас на свято. Але він дуже сором'язливий, стоїть за кулісами і ніяк не може наважитися увійти. Давайте всі разом його покличемо: «Букварику, іди до нас!». (Заходить Буквар).

Буквар. Здрастуйте, мої друзі! Я дуже радий, що допоміг вам навчитися гарно читати. Всіх вас вітаю зі святом і бажаю успіхів у навчанні, щоб ви всі назавжди подружилися з кращими друзями у світі — з книжками.
     Я розповім вам історію, яка трапилася з однією дівчинкою. Звати її Ганнуся. Коли дівчинці було сім років, вона пішла до школи. Ганнуся була дуже старанною ученицею. (З'являється Ганнуся з портфелем).

Ганнуся.

Я дуже добре в школі вчусь,
Уроків зовсім не боюсь.
Всі завдання вдома я роблю,
Бо учитись дуже я люблю.
Я люблю книжки читати,
І писати, й рахувати,
І задачу я зумію розв'язати.
Математику й читання,
І письмо, і малювання —
Все завжди старанно буду я вивчати.

Буквар. Так продовжувалося три місяці. Вчителі хвалили Ганнусю, а мама з татом не могли натішитися донечкою. Та одного разу трапилося ось що... (Ганнуся сидить за столом, ліниво гортає сторінки).

Ганнуся. Ой, знову ці уроки! Як уже обрид цей Буквар. А вчителька тільки й знає: читайте, читайте. Невже не можна хоч трішечки відпочити?! У мене у зошиті самі дванадцятки.

На дванадцять й досі я учусь,
Вчителів я більше не боюсь,
Вже не стану слухати я їх,
Бо читаю краще від усіх!
Я не хочу вже читати,
І писати, й рахувати,
І в альбомі я не хочу малювати.
Всі уроки остогидли,
Краще я піду на вулицю гуляти! (Раптом з'являється Лінь).

Лінь. Яка хороша дівчинка! А як вона правильно міркує. Якраз зараз мені такі діти й потрібні. Здрастуй, дитинко!

Ганнуся. Здрастуйте, бабуню! Ви хто? І як сюди потрапили?

Лінь. О, моє ім'я ти взнаєш трохи пізніше. Головне те, що ми зустрілися. А що це у тебе на столі? Книжечки? Зошити? Який жах! Почекай! Ти ж утомилася. В тебе оченята хворі, щічки бліді. Яке нещастя! Я так хвилююся, щоб тобі не стало гірше! (Співає на мелодію пісні з мультфільму про Крокодила Гену і Чебурашку).

Ти не бійся, Ганнусю,
Я — старенька бабуся,
І лихого тобі не зроблю.
Я люб'язна й ласкава,
Уладнаю всі справи,
Бо гарненьких дівчаток люблю.

Приспів:

Ну, навіщо ті уроки!
Їх так довго й нудно вчить!
Та у тебе ж від навчання
Голова болить!

Та покинь вже читати
І не треба писати,
Прибери ці огидні книжки!
Краще йди погуляти.
Там стрибають дівчата,
З ними можеш погратись і ти.

Приспів.

    Тобі треба негайно піти погуляти. І чим довше, тим краще. Ось тобі м'ячик, піди, моя люба, пограйся. Гуляй, гуляй, дитинко! А я потурбуюся про порядок на твоєму столі.
   Так, ось викинемо. А тут покладемо іграшки. Ось лялька, ведмедик. Сюди цукерку, сюди шоколадку. (Заходить Буквар).

Буквар. А, це знову ти, Лінь? Що ти тут робиш?

Лінь. Ага, злякався! Недаремно боїшся. Забирайся геть зі своїми нещасними буквами. Ганнуся тепер моя.

Буквар. Рано ти радієш. Можеш пожалкувати про це!

Лінь. Ой-ой-ой! Як же я злякалася! Бачили ми таких!

Буквар. Ну що ж, побачимо, чим все це закінчиться. Але я тобі потім не позаздрю. (Виходить).
Лінь. Геть звідси! Бач який, лякати мене надумав, зараз я покличу свою подругу, нехай допоможе мені розправитися з цим дівчиськом. (Гукає). Двієчко! Двієчко! Ходи сюди! (З'являється Двійка, співає на мелодію «Кузнечик»).

Двійка.
Я дуже гарна дівка.
Зовусь я просто Двійка.
У ледарів завжди я в щоденнику живу.
І вдень, і вночі, і вдень, і вночі
У ледарів завжди я і вдень, і вночі
В щоденнику живу.
Люблю я погуляти,
Погратись і поспати.
А от уроки вчити я зовсім не люблю.
Ні вдень, ні вночі, ні вдень, ні вночі
Я зовсім не люблю.

Лінь. Двієчко моя люба, як я за тобою скучила! Я знайшла тобі й мені одне тепленьке місце! Уявляєш, тут живе Ганнуся.

Двійка. Та це та, що у неї в щоденнику самі дванадцятки? Та я ж їх терпіти не можу. Це ж небезпечно для нас.

Лінь. Не панікуй. Ганнуся вже піддалася моїм чарам. Зараз вона грається м'ячиком, а про уроки навіть і не думає.

Двійка. Та це ж чудово! Тепер я зможу погрітися у її щоденнику.

Лінь. Тихіше, здається вона йде. Ну що, люба моя! Як себе почуваєш?

Ганнуся. Чудово! Нам було так весело. Набігалася, аж втомилася.

Лінь. Що? Моя дівчинка стомилася? Негайно у ліжечко!

Ганнуся. А це хто?

Лінь. Це... Це моя онучка. Правда, красуня?

Ганнуся. Дуже приємно. Ой, уже пізно, а я ще не зробила жодного уроку.

Двійка. Що ти, що ти! Які уроки? У тебе ж ніжки болять, оченята сонні. Уроки у такому стані — неминуча загибель.

Лінь. Ходімо, моя люба, ми тобі заспіваємо колискову. (Виходять. З'являється Буквар і Дванадцятка).

Буквар. Яке нещастя! Невже я втратив свою найкращу ученицю? Ця Лінь зовсім знахабніла. А з нею ще й ця Двійка.

Дванадцятка. Так, Букварику, Ганнуся дійсно потрапила у пастку. Але вона сама винна. Якби вона не лінилася, Лінь ніколи б до неї не прийшла. І не привела цю огидну Двійку.

Буквар. Але що ж нам робити?

Дванадцятка. Знаєш, Букварику, мені здається, що Ганнуся сама повинна в усьому розібратися. Коли дівчинка усвідомить свою помилку, вона сама нас покличе.

Ведуча. Пройшло небагато часу, а Ганнуся встигла отримати стільки двійок і одиниць, що, мабуть, жоден учень стільки за весь рік не отримав. Зате вона здружилася з Лінню та Двійкою, хоча й не знала їхніх справжніх імен. Одного разу прийшла Ганнуся зі школи засмучена. (З'являється Ганнуся).

Ганнуся. Сьогодні вчителька сказала, що збирається залишити мене на другий рік у першому класі. Але ж це такий сором. І як про це сказати мамі? Що ж сталося? Невже це ті бабусі з онучкою, які робили за мене уроки і примушували гуляти. Так, це вони винні. (З'являється Дванадцятка).

Дванадцятка. Ні, Ганнусю, у цьому винна ти сама. Хіба ти мене не впізнаєш? Я — Дванадцятка, раніше ми дружили з тобою.

Ганнуся. Дванадцяточко! Допоможи, порадь, що мені робити! І що це за бабуся з онучкою?

Дванадцятка. Нічия це не бабуся, а Лінь, а її онучка — Двійка, яка тепер зручно вмостилася у твоєму щоденнику.

Ганнуся. Невже це правда? Що ж робити?

Дванадцятка. Тобі треба уважно прочитати весь буквар, навчитися писати всі букви, а також розв'язувати всі приклади, за які отримала двійки.

Ганнуся. Але ж я все забула!

Дванадцятка. Так, Ганнусю, тобі буде нелегко. Але це єдиний вихід. Тільки наполеглива праця врятує тебе від сорому.

Ганнуся. Ну що ж, коли так, я буду працювати. І зроблю все, щоб у мене у щоденнику були самі дванадцятки. (Сідає за стіл, починає писати. З'являються Лінь і Двійка).

Лінь. А чому це наша Ганнуся ще й досі не гуляла?

Двійка. Ой, та вона знову сидить за цими огидними уроками, підручниками. Викинь зараз же!

Ганнуся. Не підходьте до мене! Геть звідси! Вам тут більше нічого робити. Я знаю, що ніякі ви не бабуся з онучкою, а Лінь та Двійка!

Лінь. Звідки ти дізналася? Ми ж тобі щастя бажаємо, здоров'я.

Ганнуся. Я сказала геть! Я більше ніколи не буду лінуватися! (З'являються Буквар і Дванадцятка).

Лінь. Ну що ж, Букварику, цього разу твоя взяла, але є ще багато дітей, які будуть мене слухатися.

Двійка. Які не вчитимуть уроки і зі мною дружитимуть.

Лінь. Ой, погляньте туди. (Показує у зал). Бачите, які гарні дітки! Діточки мої любі, хто піде зі мною? Я вам дам подушечку м'якеньку, нагодую цукерками, ви будете цілий день гуляти.

Двійка. А я буду за вас уроки робити і у щоденниках у вас завжди будуть красуватися отакі чудові двієчки!

Дванадцятка. Діти, давайте всі разом проженемо Лінь і Двійку. Скажімо всі разом «Геть!».

Лінь. Ой, боюся, тікаймо, поки не пізно! А то ще нас поб'ють.

Буквар. От і закінчилася моя казочка.

І я вам бажаю
З бажанням учитись і все знать,
Змалку з книгою дружить,
Без доброї книги вам не прожить! (Виходять).

Королева. Спасибі вам, діти, що запросили мене на свято. Я вірю, що ви всі любите і шануєте книгу, адже книга — це ваш порадник, вчитель, це ваш друг.
       А тепер я хочу, щоб ви дали мені обіцянку. Повторюйте за мною.

Обіцяю не лінитись, добросовісно трудитись,
Педагогів поважати і оцінки гарні мати,
Книги й зошити любити, берегти, а не губити,
Акуратним завжди бути, щоб нічого не забути.
На уроках не жувати, не дрімати і не спати,
І домашні завдання добре готувати.
Буду вчитись я сумлінно і поводитись відмінно,
Щоб батьки могли радіти, що такі в них гарні діти!
Клянусь! Клянусь! Клянусь!

Ведуча. Ось і закінчилося наше свято. Пам'ятайте, діти, що книга — наш друг і порадник. Тож ставтеся до неї з повагою, шаною і любов'ю — і вона віддасть вам усі ті знання, які люди накопичували протягом тисячоліть. А тепер заспіваймо гарну пісню.

В нашій школі зазвучало
«Свято книжки!», як сигнал.
За годину школа стала,
Як один читальний зал.

Приспів:

Всі читають урочисто
І безвусі, й вусачі,
Скільки мешканців у місті,
Стільки в ньому й читачів.
У тролейбусах читають,
Щось мугикають під ніс,
Сторінки перегортають
Під ритмічний стук коліс.

Приспів.

За це свято в нашій школі
Так сподобались книжки,
Що кладуть донині діти
На ніч їх під подушки.

Приспів.