Віктор Кава народився 1 січня 1937 року в родині вчителів у селі Поділ Сріблянського району Чернігівської області. Школярем Віктор багато читав, писав вірші, дописував у стіннівки, надсилав інформації до райгазети. По закінченні середньої школи вступив до Київського університету.
Для покоління, до якого належить Віктор Кава, дитинство стало невіддільним від ненависті, бо припало воно на час тяжкий і драматичний. Коли йому йшов п’ятий рік, почалася Велика Вітчизняна війна. Батько воював на фронті, а сім’я – мати з малим Віктором, його меншою сестричкою та бабусею – пережила надзвичайно тяжкі дні окупації села фашистами, з облавами і розстрілами радянських людей, з холодом і голодом.
Образи своїх батька і матері письменник потім виведе в повістях "День ясний і ночі горобині"(1980), "Осіння стежка"(1977), численних оповіданнях. Тепло їхніх душ, внутрішня чистота, доброзичливість так чи інакше проявлятимуться і в рисах характерів інших героїв письменника. А ще багато напише про бабусю Уляну Григорівну. Була вона неосвічена, але знала безліч казок, пісень, різних приказок та бувальщин, смішних історій. Від природи мала вдачу артистичну, могла скопіювати будь-кого в селі. І ще не раз згадає Віктор випадок, коли бабуся підбила руку поліцая, що цілився в нього пістолетом.
Уже тоді, в дитинстві, в душі майбутнього письменника визрівало бажання розповісти про ті незнані страхіття, що принесла з собою війна. А тема участі дітей у боротьбі з фашистською чумою знайде своє повносиле відображення в багатьох і багатьох творах письменника.
У дорослому житті Віктор Іванович, закінчивши факультет журналістики Київського університету, працював редактором у видавництві "Веселка". Потім декілька років був завідувачем відділу літератури в журналі "Барвінок". А ще був він відповідальним секретарем комісії Спілки письменників України по роботі з молодими авторами. В останні роки життя Віктор Кава працював у редакції газети Чернігівського земляцтва "Отчий поріг".
У письменника було безліч друзів, він мав добрі стосунки з Іваном Сенченком, Василем Земляком, Наталею Забілою, Марією Пригарою, Богданом Чалим, Борисом Комаром, Григором Тютюнником, Віктором Близнецем, Анатолієм Алексіним, Альбертом Ліхановим та іншими. Було в нього багато друзів і серед письменників інших країн – Молдови, Узбекистану, Литви, Білорусії, Грузії, Вірменії, Азербайджану.
Зозуля накувала Віктору Івановичу лише 67 років, 26 листопада 2004 року він пішов із життя.
Письменник відомий своїми творами й за межами України. "Осінню стежку" видано в Москві, Латвії, Азербайджані, Узбекистані. Збірку оповідань "Жита за хатою" – в Білорусії, "Червону вулицю" – в Росії, Латвії, Литві, "Вибране" – в Латвії. Оповідання друкувалися англійською, німецькою, румунською, болгарською мовами.
За свою багаторічну і плідну працю на ниві української дитячої літератури Віктор Кава був нагороджений медаллю ім. А.С.Макаренка, орденом "Знак Пошани", медаллю "За доблесний труд". У 1985 році йому було присуджено Республіканську літературну премію ім. Лесі Українки. А ще письменник був нагороджений медалями та грамотою Президії Верховної Ради України.
Твори Віктора Кави мають здатність зачіпати усі душевні струни, пробуджувати добрі почуття. У них ми неодмінно знайдемо одну-другу деталь, яка не може не схвилювати своєю життєвістю, психологічною переконливістю і чимало таких епізодів, у яких юні герої зворушують своєю старанністю, чесністю, дитячим лицарством, умінням уболівати за інших, викликають теплу усмішку своєю чистою безпосередністю й наївністю. Усі твори письменника – про дітей українського села. Про них, своїх колишніх однолітків, хлопчиків і дівчаток, він веде хвилюючу розповідь, посередньо розповідаючи і про своє власне дитинство, яке пройшло у важкі воєнні та післявоєнні роки. Оповідання і повісті Віктора Кави залишають глибокий слід у пам’яті читачів. "Так пахла тишина"(1971). Герої цього оповідання – хлопчики і дівчатка шостого та сьомого класів - гарячий, активний народ, який живе своїми важливими турботами, а також турботами своїх батьків, вчителів, школи та сім’ї. Автор зображує перші тремтливі, чисті і щирі, ще не до кінця усвідомлені, але від того не менш сильні почуття.
В оповіданні "Гарбузи"(1967) йдеться про зовсім маленького, мабуть, п’ятирічного хлопчика Вітю, про те, як він поїхав з мамою збирати гарбузи. Вітя маленький, гарбузи великі й важкі, але він розуміє, що має бути помічником матусі. Коли тато повернеться з війни, то "візьме в одну руку п’ять, у другу шість" або "зв’яже їх за хвости вірьовкою і одразу всі принесе до воза", - міркує хлопчик. Вдома їх чекав лист із страшним папірцем-повідомленням. Не в змозі усвідомити весь його лихий зміст, Вітя виходить надвір, залазить на лискучі від місячного сяйва гарбузи і, плачучи, звертається до батька: "Таточку, не треба ні олівців, ні цукерок, ні навіть пілотки – тільки приїзди… Ми той папірець сховаємо в погріб і діжкою заставимо…"
Війна забирала людські життя вже й після Великої Перемоги. Про це оповідання "Жита за хатою"(1964). Близнюки Микола і Володя – звичайні сільські хлопчики – люблять маму, слухаються й допомагають їй. З фотокартки, що висить на стіні, завжди усміхається тато. Вже п’ять років, як війна скінчилася, а батько не повернувся. А мати все милується своїми синочками, в яких все виразніше проступають батькові риси.
Знайшли якось хлопчики залізну товкачку і почали нею гратися. Але не знали, що то справжня граната, яку залишила після себе війна. Вибухнула та клята "товкачка" і забрала життя двох дітей.
Герої оповідання "Вітя на вулиці" (1991) – хлопчик Вітя та його маленька сестричка Шура. Прочитайте це оповідання і ви дізнаєтеся, якими турботами, радощами і переживаннями живуть ці діти, чим захоплюються та в які ігри грають. Їхні дитячі пригоди можуть бути дуже схожими на ваші.
Повість "Історія одного велосипеда"(1964) розповідає про звичайного сільського хлопчика, який дістав на горищі в дядька старий, заіржавілий, довоєнний велосипед, затим чистив і фарбував його, роздобував фару. А ще потоваришував він з дівчинкою Тамарою, що мала красиві блакитні очі і розкішне кучеряве волосся. У які пригоди потрапляв наш герой зі своїм двоколісним товаришем, дізнайтеся, прочитавши повість до кінця.
Для нинішнього покоління дітей морозиво не є дивом. Та В. Кава у повісті "Ніколи не забудеться"(1987) згадує своє дитинство, коли ця солодкість була не всім дозволеною розкішшю. Запам’ятався йому випадок, коли він поділився морозивом з маленькою дівчинкою Зіною, яка лише дивилася стражденними очима на те диво, бо не мала за що його купити. Вона не могла повірити, що Толя та інші діти пропонують їй покуштувати морозива зі своїх скляночок.
"… Багато років спливло відтоді, багато забулося, завіялося густим задавненим туманом. А те перше морозиво ніколи не забудеться. І Зінині очі".
Завіяна туманом давнини весна 1944 року… Партизанський загін оточили фашисти на гиблому болоті. Що робити, як вирватися.. Несподівано через вороже кільце до партизанів пробрався хлопчак. Він і взявся вивести їх з оточення…
Про події, які розгорталися далі, розповідає напружена, гостросюжетна повість "Маркіян"(1973).