Олександр Вільчинський народився 2 січня 1963 року на Тернопільщині. Письменник, журналіст, педагог. У 1985 р. закінчив факультет журналістики Львівського університету (нині - національний). Працював журналістом в Одесі й Тернополі. Майже десять років - головним редактором міської газети "Тернопіль вечірній", був депутатом Тернопільської міської ради двох скликань, її прес-секретарем, працівником обласного центру зайнятості, шеф-редактором видавництва, заступником головного редактора журналу "Книжник-rеvіеw"(м. Київ). Зараз викладач кафедри журналістики Тернопільського національного педуніверситету ім. В. Гнатюка, веде авторські колонки у популярних щоденних газетах "20 хвилин", "Львівська газета". Був в асоціації "Нова література". Член Національної спілки письменників України (1995) та Асоціації українських письменників (2002). Володар гран-прі і першої премії "Коронації слова-2003". Стипендіат "Gаudе Роlоnіа-2005". Живе в м. Тернопіль.
Видані книги:
"Що скаже батько" (1989), "День восьмий" (1989), "Дежа вю: Спроба повернення" (2002), "Неврахована жертва" (2002), "Суто літературне вбивство" (2003), "Останній герой" (2004), "Віагра для мера" (2006), п'єса "На всі гроші"(2006), "Кораблик" (2009).

 

Захланиий куток якогось напівпідвалу — місце для ночівлі, іцо нерідко ставало і тим місцем під сонцем, з пошуків якого й починало покоління, інколи зване «вісімдесятниками», принаймні ті з них, хто, прирікаючи себе на життя у схожих на нічліжки гуртожитках, по вокзалах, майстернях, горищах і г.д., у зросійщених мегаполісах, все ж знаходили сили не йти на компроміс із системою, і врешті-решт саме ці люди були серед перших у протестній масі кінця 80-х початку 90-х років. Проте і не всі витримували жорстоку реальність: одні гнулися й ставали «коліщатками та гвинтиками», інші, замикаючись у собі, тихо спивалися, а то й гинули, звісно, як водиться, за нез'ясованих обставин... Пошуки себе, свого місця під сонцем нелегко даються й Мефодієві — головному героєві повісті Олександра Вільчинського «День восьмий». Відома в одеських та київських літературних колах у рукописному варіанті ще наприкінці 80-х, опублікована на початку 90-х у журналі «Тернопіль», повість була схвально зустрінута критикою. З віддалі часу багато що у повісті читається по-новому, і все ж реалії «Дня восьмого» залишаються добре впізнаваними й почасти вражаюче точно накладаються на день нинішній.




Вільчинський, О. Неврахована жертва. Вбивство після вбивства: роман / Олександр Вільчинський. - Тернопіль: Джура, 2002. — 148 с. 

Журналіст Андрій Грабовський, людина із шлейфом минулого, врешті-решт опиняється «за бортом» життя. За матеріальну винагороду він погоджується використати свої колишні зв'язки, щоб допомогти матері підприємця, який загинув за так до кінця й не з'ясованих обставин, дізнатися правду про смерть сина. Але справа ця виявилася не такою простою, як здавалося спочатку. В ході журналістського розслідування з'являються нові жертви, життю самого героя починає загрожувати смертельна небезпека.









Вільчинський О. Суто літературне вбивство / Олександр Вільчинський. - Львів: Піраміда, 2003. - 232с.: іл. 

«Суто літературне вбивство» - це вже другий роман Олександра Вільчинського (перший - «Неврахована жертва»), де його герой, колишній журналіст Андрій Грабовський, розплутуючи тугий клубок людських взаємин, сам наражається на численні неприємності й небезпеки, що з'являються, коли їх найменше чекаєш.