Баран Григорій Якович (псевдонім — Радошівський; 1 грудня 1930, с. Радошівка, нині Шумського району Тернопільської області) — український поет, журналіст, гро­мадський діяч. Член НСПУ (1995). Лауреат пре­мія ім. Братів Лепких (2002).
2006 року за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність отримав Орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
1948, будучи учнем Кременецької школи, реп­ресований; ув'яз­нення відбував у Сибіру (1949—1956).
Закінчив факультет журналіс­тики Львівського університету (1964). Працював завідувачем клубом у селі Тилявка Шумського району, в районних га­зетах у села Великі Дедеркали на Шумщині, містах Борщеві та Зборові.
1991—1992 — редактор газети «Дзвін» у Тернополі.
Від 1992 — директор музею «Зборівська битва».
Автор збірок поезій:
«Квіти на постаментах» (Львів, 1965),
«Біль перебитого крила» (1993),
«Мальви прийдуть на поклін» (1995),
«Підпалені присмерки» (1999),
«В гучнім оркестрі завірюх» (2001),
«Лебеді прилетіли» (2010),
Також Григорій Баран є автором спогадів «І після смерті не дамо» (2002, Тернопіль), краєзнавчих книжок «Над Стрипою» (1981), «Заліщики» (1988; обидві — Л.), численних публікацій у збірках та періодиці, зокрема в журналі «Тернопіль» нарисів «Смакуючи нові доноси», «Під катовим портретом», «На чужому полі» та ін.



Радошівський, Г. Я. Біль перебитого крила: кн. вибр. поезій / Г. Радошівський; худ. оформл.  С. Мінюк. — Тернопіль: Мальви, 1994 - 92 с.

Григорій Радошівський — поет на диво рідкісного таланту. Його книжка прийшла до нас через смертний вирок, поневіряння у каторжних таборах, переслідування й заборони.















 Радошівський, Г. Я. Себе – душі твоїй: сюжети з присвятою / Григорій Радошівський; ред., післям. Є. Безкоровайний. – Тернопіль: Терно-граф, 2010. – 52 с.: іл.: портр.

Другу книжку поетично-прозової дилогії сюжетів пам'яті поета і публіциста, члена Національних спілок письменників і журналістів України, багаторічного в'язня більшовицьких таборів Григорія Радошівського (Барана) про нелегке призвичаєння до "післяв'язничної" волі, не завжди успішні пошуки свого місця в тодішньому безальтернативному суспільстві наскрізь пронизують почуття немаліючої вдячності його вірній подрузі, світлої пам'яті Марії, що стала ангелом-добротворцем його долі, невгасимим світлячком на всіх пройдених і ще непройдених автором дорогах.