Обласна бібліотека для дітей (м.Тернопіль)

Олег Ольжич (справжнє ім'я Олег Олександрович Кандиба) — український поет, археолог і політичний діяч, син Олександра Олеся.
Народився в Житомирі 21 липня (8 липня ст. ст.) 1907 р. Батько — поет Олександр Олесь (Кандиба), мати — Віра Свадковська, гімназійна вчителька.
У 1917-23 здобував середню освіту, мешкаючи в Пущі-Водиці поблизу Києва, та закінчити її довелося лише в Празі. 1923 року він виїздить разом із матір'ю з України, охопленої чадом класової ненависті, у Берліні нарешті зустрівся з батьком, який ще 1919 вимушений був емігрувати до Чехословаччини та склав обов'язки повпреда УНР у Будапешті. Незабаром родина Кандиб переїхала до Горніх Черношинець під Прагою.
У 1924-29 навчався в Карловому університеті в Празі, на літературно-історичному факультеті Українського Педагогічного Інституту, вивчав археологію в Українському Вільному Університеті. Член Пласту в Празі, на пластову тематику написав чудову поезію «Пластовий капелюх». Восени 1930 захистив докторську дисертацію на тему «Неолітична кераміка Галичини». В 1930—1931 — асистент кафедри археології УВУ. Працюючи в археологічному відділі Національного музею, здійснив наукові експедиції по західноукраїнських землях, Німеччині, США і Балканських країнах, брав участь у міжнародних археологічних конференціях. У 1938 читав лекції у Гарвардському університеті. Опублікував ряд праць з антропології та археології. В історичній науці — послідовник школи Л. Нідерле.
Із початку 1930-х рр. О. Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: «Літературно-Науковий Вістник», «Вістник», «Обрії», «Напередодні» празьких «Студентський вістник», «Пробоєм».
Із молодих літ О. Кандиба став учасником українського націоналістичного руху. В 1929 — член Організації Українських Націоналістів. Виконував ряд відповідальних завдань Проводу Українських Націоналістів ОУН, особисто Є. Коновальця. В 1937 очолив культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів. В кін. 1930-х рр. редагував часопис «Самостійна думка», перетворивши його на орган ПУН. В 1938-39 О. Кандиба брав активну участь у становленні державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників, через що поет потрапив до хортистської в'язниці. Протягом 1939—1941 очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів.
На початку радянсько-німецької війни 1941—1945 переїхав до Києва разом з Буковинським куренем, узяв участь у формуванні місцевої адміністрації та поліції. В 1941—1942 О. Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН в Україні. В жовтні 1941 О. Кандиба став одним з організаторів політично-громадського центру — Української Національної Ради у Києві.
З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Кандиба переїздить до Львова. У травні 1942 Почаївська конференція ОУН обрала Олега Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 після арешту А. Мельника перебрав посаду Голови ПУН ОУН. У Львові одружився з дочкою літературознавця Л. Білецького Катериною (Калиною), та шлюб був недовгим.
25.05.1944 заарештований гестапо у Львові. Був ув'язнений у концентраційному таборі Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10.06.1944, закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц).
О. Кандиба — автор поетичних збірок «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946), перевиданих у збірках «Поезії» (1956) та «Величність» (1969), ряду праць з археології, серед яких «Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes» (1937).