Олег Буценьнародився 1923 року в Києві. Дитинство його пройшло у веселих розвагах і цікавих походах. Хлопчик захоплювався моделюванням літаків, робив радіоприймачі, любив малювати і, звісно, зачитувався книжками. Мандруючи стежками рідного краю, він мріяв про подорожі — не менш як у джунглі Африки чи на Південний полюс. «Та не так часто діється, як в дитинстві мріється», — любив повторювати в зрілому віці Олег Васильович. Тільки закінчив десятирічку, як почалася війна. Усі мрії дитинства змінилися на шинель і гвинтівку. Після закінчення Тбіліського авіаційного училища юнак воював на фронтах Вітчизняної війни аж до Дня Перемоги. Демобілізувавшись, він вступив на філологічний факультет Київського університету. Після його закінчення працював учителем української мови і літератури в Бережанському педагогічному училищі на Тернопільщині, потім — у дитячій редакції Українського радіо, у видавництві «Веселка».
Олег Буцень ще з дитинства писав вірші. Постійні зустрічі з дитячою аудиторією спонукали його писати для дітей. Це були здебільшого оповідання і казки.
Письменник любив ділитися з друзями своїми планами, спостереженнями. «Знаєте, — розказував він, — був нещодавно в лісі. Лежу під сосною, на небо дивлюся, замислився. Раптом: кап, кап... Що за дивина? Небо як вимите, ані хмаринки. А тут дощ! Приглядаюся — аж то мурахи капають! Поспішають, бач, до хати, поки сонце не сіло. Без парашутів стрибають. Напишу...» І написав оповідання «Наше відкриття».
Багато відкриттів зміг би ще зробити Олег Буцень, та важка недуга передчасно зламала його. Відійшов письменник за святу межу, залишивши нам свої твори. Його оповідання та казки ввійшли у книги «З ранку до вечора», «Не варто ображатись», «Так чи не так?» та інші.
.jpg)
Олег Буцень ще з дитинства писав вірші. Постійні зустрічі з дитячою аудиторією спонукали його писати для дітей. Це були здебільшого оповідання і казки.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
