Обласна бібліотека для дітей (м.Тернопіль)

Життя Шеваля, таким чином, нічим не відрізнялося від життя земляків, але в 43 роки він раптом незрозуміло з якої причини став поводитися дивним чином: цурався людського суспільства і весь час ходив по окрузі, уважно дивлячись собі під ноги. Якби хтось запитав листоноші, про що він думає, і якби той зволив відповісти, то хто запитує дізнався б, що віднедавна Шевальє в голову час від часу стали приходити якісь дивовижні бачення. Варто було йому закрити очі, як перед внутрішнім зором, немов з туману піднімалися круті стіни з вузькими бійницями і венеціанськими вікнами, а за ними спрямовувалися вгору кручені башточки, увінчані, немов мінарети, напівкруглими куполами. Вони були настільки незвичайні і ні на що не схожі, що листоноша, щоб не забути їх, став відтворювати на клаптиках паперу. А потім, він якось випадково спіткнувся об камінь, але замість того, щоб піти далі своїм шляхом, зупинився, підняв його і почав розглядати.

«Я мало не впав, зачепившись за якусь перешкоду, мені захотілося дізнатися, що це було, писав пізніше Шеваль в одному зі своїх листів. Це був камінь химерної форми, який, задовольнивши цікавість, я поклав до себе в кишеню. На наступний день, я знову пройшовся тією стороною, знайшов ще більш красиві камені і, зібравши їх, залишився цим дуже задоволений. Кожен з них являв собою міні-скульптуру, дивну і неможливу до відтворення людиною. І тоді я сказав собі: якщо сама природа творить скульптури, то і я можу їх скласти і перетворити кладку в архітектурне творіння».

Щоб займатися реалізацією своєї мрії без відриву від служби, Шеваль вставав щодня до світанку, розносив пошту і повертався ввечері з повними кишенями каміння. Пізніше він став складати по шляху камені в купки, а ввечері, після закінчення робочого дня, заново проходив по всьому маршруту, збирав їх у тачку і відвозив додому. Іноді йому вдавалося привезти за одну ходку до 40 кілограм каменів. Нашвидку повечерявши, листоноша йшов у сад за будинком - копав, тесав, різав, розмішував штукатурку і зводив кам'яну кладку, попутно розмірковуючи про архітектуру свого ідеального палацу, який, на його думку, повинен був об'єднати в собі все найкраще і цікаве, чого досягла людська цивілізація.

Божевілля Шеваля тривало тридцять три роки. У колонах, башточках, містках і фантастичних скульптурах з різьбленого каменю листоноша намагався втілити своєрідну красу. Він невтомно звозив на тачці з усієї округи камені, обробляв і шліфував їх, скріплював цементним розчином, а потім висікав на стінах свого "Ідеального палацу" всілякі моралізаторські написи. Якщо йому не вдавалося знайти каменю потрібної форми і розміру, він обтісував його сам, покриваючи при цьому малюнками. Щоденна робота землекопа, муляра, вантажника, каменотеса - загалом від архітектора до підсобника - все це було поєднано в одній людині, помічників у Шеваля протягом цих тридцяти трьох років не було. У загальній складності його мрія складалася з 35 000 мішків вапна, цементу, піску і глини, а також десятків тисяч каменів - уламків туфу і вапняку, принесених за багато кілометрів, безліч разів покладених, перекладених, порізаних і обтесаних саме так, як уявлялося йому в нескінченних мріях.

У 1912 році Ідеальний палац був готовий - настільки, наскільки взагалі може бути готова мрія. Він нагадував своїм зовнішнім виглядом одночасно індуїстські храми, буддійські ступи, японські павільйони, барселонський кафедральний собор, паризькі і чеські замки - все одночасно. При цьому, за своїми габаритами він був вельми скромний: 26 метрів в довжину, 14 - завширшки в найширшому місці і від 8 до 12 м. у висоту. Хоча палац складається з двох поверхів, не рахуючи всіляких башточок, житлових приміщень він не має. Ця споруда в принципі не призначалася для проживання. Однією з тематичних концепцій палацу було з'єднання, а точніше - об'єднання культур різних часів і народів. Архітектурна композиція, скульптурні форми, декор палацу заповнені, якщо не сказати переповнені окремими елементами, такими, як візерункові і кручені колони, еркери, карнизи, арки, містки, барельєфи. На стінах цвітуть орхідеї, повзають крокодили, пальми схиляються над колодязями, кам'яний водоспад майже струмує, схожі на собак олені їдять траву, з кам'яних ваз ростуть кам'яні квіти, над якими "парять" ангели і кружляють кам'яні птахи.
Головний фасад двору прикрашений трьома скульптурними зображеннями, висіченими з каменю персонажами римської, галльської і грецької історії. Це постаті Цезаря, Верцингеторига і Архімеда. Північна стіна присвячена темі Адама і Єви. На інших стінах можна побачити персонажів з казок тисячі і однієї ночі, а над арками і на окремих великих каменях прочитати написи - вислови Христа, Будди, власні думки Шеваля. Крім усього іншого палац має два лабіринти і печеру Діви Марії. Двадцятиметровий коридор з'єднує всі ці та багато інших приміщень. Чотириметрові гвинтові сходи ведуть на терасу і звідти далі - у вежі й еркери.
Є в цій споруді моделі єгипетської гробниці, ассірійських, античних і індуїстських храмів, ісламської мечеті, середньовічного замку, а одна з центральних веж навіть нагадує чимось Білий дім.
В даний час в селі Отеро - цілком завдяки творінню Шеваля - існують кілька ресторанчиків і магазин сувенірів. Внучатий племінник Шеваля торгує вхідними квитками в палац (оточений нині високою стіною) і кока-колою. Коридорами "Ідеального палацу" бігають діти, а туристи сміються, дивуючись безглуздості будови і думкам на каменях, вже покритих мохом. І незважаючи на те, що Ідеальний палац зводився своїм творцем абсолютно безкорисливо, тим не менш, зараз він приносить нащадкам листоноші і скарбниці Франції цілком пристойний дохід.