Обласна бібліотека для дітей (м.Тернопіль)

Сизоненко Олександр Олександрович - відомий прозаїк, публіцист, есеїст, кіносценарист. Ветеран Великої Вітчизняної війни, учасник штурму Берліна. Автор численних оповідань, повістей, романів.
Народився 20 вересня 1923 року в селі Новоолександрівці на Миколаївщині, в трудовій хліборобській родині. Згодом те рідне село його, прибравши літературну назву Баштанка, не просто пройде через багато оповідань, повістей, романів, а й виступатиме в них як своєрідний герой.
Пристрасть до читання розвивається в Сизоненка вже в шкільні роки і відтоді стане для нього постійною. Але найперший і найголовніший вчитель його – саме життя. В цьому одна з характерних особливостей Сизоненка як людської особистості взагалі, як письменника зокрема.
Юність Сизоненка та його ровесників була жорстоко обірвана війною. Війна постійно "вриватимется" і в його твори про нашу сучасність, бо набуті в ній "уроки" як морально-духовного, так й історико-ідеологічного плану активно продовжують своєрідно діяти й понині, немало чого визначають у долі героїв.
1949 року він публікує на сторінках журналу "Вітчизна" перше оповідання "Весна". 1951 року виходить перша збірочка оповідань "Рідні вогні". З серидини 50-х років Сизоненко значно активізується в творчому відношенні. Одна за одною виходять збірки оповідань та нарисів: "Рідні краї" (1955), "Далекі гудки" (1957), "В батьківському краю" (1959), з'являються повісті "На Веселому Роздоллі" (1956), "Зорі падають у серпні" (1957), "Для чого живеш на світі" (1961). А в 1960 році публікується його перший роман "Корабели". Автор книг: "Жду тебе на островах" (1963), "Білі хмари", "Степ" (1965) і ін.
У 1962 р. переїджає до Києва, працює на кіностудії ім. О. Довженка.
У 1984 р. Олександр Сизоненко за трилогію «Степ», удостоєний найвищої літературно-мистецької нагороди – Шевченківської премії. Високохудожня, яскрава, прониклива розповідь про перші місяці великої страшної війни – літо-осінь 1941-го. Це не лише гімн солдатам, які полягли у ті перші дні вітчизняної, а й пісня, ода південному українському степові, що не так давно був Диким полем.
Найновіший твір – роман «Валькірії не прилетять (Берлінські хроніки) (2011) – утверджує ідеали гуманізму та прощення колишніх ворогів із відстані історичної перспективи.
Нагороджений орденами та медалями СРСР, України, Російської Федерації, лауреат літературних премій. Шевченківська премія (1984) за роман-трилогію «Степ», «Була осінь», «Мета»; премія імені І. С. Нечуя-Левицького; Літературна премія імені Юрія Яновського; премії «Золотий колос».
Історія оповідей Сизоненка, чи то прозових, чи публіцистичних – власне історія степового українства. Його образи привабливі тим, що вони неповторні й незнищенні. Їх не змогли розтоптати війни, що точилися й точилися у безкраїх південних степах. Вони безсмертні. Бо кожний, хто бився поруч з ними, долаючи ворога, запам'ятав мудрі й привітні обличчя степовиків, їхню м'яку добру говірку, вміння у найскладніших ситуаціях не втрачати людяності.
Його трилогія "Советский солдат" в перекладі на російську мову стала візитною карткою письменника не лише в країнах колишнього СРСР, а всього світу. Це – вершина творчості нашого талановитого земляка. Цією трилогією він створив образ свого народу-труженіка, народу-захисника Батьківщини, народу-борця за свободу і гідне життя.