Обласна бібліотека для дітей (м.Тернопіль)

Проспер Меріме — французький драматург, новеліст, історик, етнограф і романіст, сенатор (1853). Мабуть, найбільш відомим його твором є новела «Кармен», на основі якої Жорж Бізе написав однойменну оперу.
Проспер Меріме народився 28 вересня 1803 р. у Парижі. Його батько був художником. Мистецьки обдарованою була і мати письменника. У 1823 році закінчив правознавчий факультет, але юриспруденція цікавила його мало. За світоглядом близький ідеям Просвітництва. Протягом усього життя Меріме був аналітиком. Байдуже сприймав усі революції у Франції, свідком яких був, суспільні проблеми майже не відбилися в його творчості. Замість цього він сконцентрував свою увагу на вивченні мистецтва, духовної культури, історії та літератури. Протягом 40 — 50 років написав низку праць з історії Стародавнього Риму, Росії та України (зокрема, трактати про історію запорізького козацтва та про Богдана Хмельницького), статті про іспанську та російську літератури, перекладав Пушкіна і Гоголя. У 1844 році його було обрано членом Французької академії, а потім академії написів і літератури.
Творчість Меріме збігається з періодом взаємодії в літературі романтизму та реалізму. З одного боку, письменник залишається в колі ідей, тем та образів романтизму, з іншого — дивиться на них з відстані та підриває романтичний світогляд зсередини.
Новела була улюбленою формою творчості Меріме. У 1833 р. Меріме опублікував книгу «Мозаїка». Найвідоміші новели були створені в період з 1834 по 1845 роки. Всесвітня слава новели «Кармен» (написаної 1845 р.) почалася в 1875 році, коли Ж. Бізе поставив однойменну оперу, яка з тріумфом продовжує своє життя на всіх оперних сценах світу. Задум новели виник під час подорожі Меріме до Іспанії в 1830 році. Там він зустрів прототип жіночого образу — циганку Карменсіту. Перш ніж розпочати твір, письменник здійснив велику дослідницьку роботу. Він вивчав наукові праці про циган, мову цього народу. Усі ці зусилля мали на меті забезпечити правдивість «місцевого колориту» та іспанського характеру, який зображений у новелі. У цьому виявляється подвійне ставлення Меріме до романтичних тем — він не відмовляється від них, але критично їх перевіряє.

Меріме й Україна

Проспер Меріме виявляв великий інтерес до визвольної війни українського народу, займаючись головним чином історією запорозького козацтва, а також її популяризацією в провідних французьких періодиках — «Огляд двох світів», «Всесвітній порадник» тощо. Називав українських козаків «історичним народом», а Запорозьку Січ — «республікою запорожців». Аби підкреслити пріоритет своїх українознавчих уподобань, іменував себе «козаком». Публікації Меріме стали підсумковими у французькій історіографії України за два попередні століття. Перший його нарис, де порушувалася тема Запорозької Січі, — «Микола Гоголь» (1851) — був написаний з нагоди франц. перекладу повісті М.Гоголя «Тарас Бульба». Звичаї, побут, військова діяльність українських козаків відтворив у п’єсі «Перші кроки авантюрника» (1852). Важливу віху в наукових розробках М. позначила праця «Козаки України та їхні останні гетьмани» (1854), в якій висвітлено суспільний устрій запорожців, їх роль в історії України, Росії й Польщі, діяльність Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. 1863 р. опублікував у часописі «Журнал учених» розвідку «Богдан Хмельницький», написану переважно на матеріалах однойменної монографії М.Костомарова. Високо оцінюючи в ній політичний і військовий талант гетьмана, М. поставив у заслугу «цьому великому мужу» те, що він «зумів затримати Україну вільною від іноземного ярма впродовж десяти років». Ця праця перевидавалася в книзі «Козаки минулих часів», спричинивши 1869 розгляд у Сенаті Франції петиції про запровадження вивчення української історії у франц. школах. М. також належать переклади з художніх творів Марка Вовчка «Козачка», М.Гоголя «Ревізор», з якими підтримував творчі зв’язки.

Твори

Повісті та новели
"Таманго", новела;
"Взяття редуту", оповідання;
"Маттео Фальконе", новела;
" Етруська ваза ", новела;
"Партія в трик-трак", новела;
"Подвійна помилка ", новела;
"Душі чистилища", новела;
"Ілльская Венера", новела;
"Коломба", повість;
"Арсена Гільйо", новела;
"Кармен", повість;
"Локіс ", повість;
"Джуман", новела;
"Синя кімната", новела.
П'єси
"Театр Клари Газуль", збірка п'єс;
"Жакерія", історична драма-хроніка;
"Незадоволені", п'єса;
"Два спадщини або Дон-Кіхот", комедія.
Переклади з російської
"Пікова Дама", "Цигани", "Гусар" (1852), з О.С. Пушкіна.
"Ревізор" М.В. Гоголя
Інше
"Гуслі";
"Хроніка царювання Карла IX ";
"Записки про подорож по півдню Франції";
"Етюд про релігійну архітектурі";
есе "Богдан Хмельницький".