Обласна бібліотека для дітей (м.Тернопіль)

Мета. Повторити вивчене з теми; поглибити ці знання вивченням історії створення книг в Україні; ознайомитися зі створенням перших бібліотек в Україні, з їх засновниками; виховувати повагу до людей, які створили книгу, та бережливе ставлення до навчальної й художньої книги.

Обладнання. Ілюстративний матеріал.

Бібліотекар. Пригадайте, що означає слово «історія»?

1-й учень. Історія - наука, яка розповідає про те, де (на якій території), коли (скільки років тому, в якому році) та як жили і що робили люди. Тобто історія розповідає про всі події, що відбувалися в житті людей.
Бібліотекар. А як можна дізнатися про ці події, хто нам розповідає, доносить ці відомості до нас?
2-й учень. Учені, історики-археологи по речах, стародавніх книжках, які збереглися до наших днів і були знайдені.
Бібліотекар. Усі стародавні книжки, глиняні таблички, берестяні грамоти, які збереглися до наших днів, рукописні книжки тощо мають назву - писемні пам’ятки. Ви вже знайомилися з писемними пам’ятками стародавніх часів. Давайте пригадаємо, з якими видами книг ви вже знайомі.
3-й учень. Кам’яна книга, глиняна, книга-сувій (пергамент, папірус), берестяні грамоти, паперові книжки (рукописні, друковані).
Бібліотекар. А сьогодні ми з вами поговоримо про писемність та створення книг і бібліотек в Україні.
(Оголошення теми та мети уроку).
Бібліотекар. В Україні традиційним матеріалом для письма в давнину були кора берези (береста) та пергамент. Берестяні грамоти збереглися погано, тож при археологічних розкопках зустрічаються рідко. А книги, писані на пергаменті, дійшли до нашого часу. Пергамент здебільшого виготовляли з телячих шкур і завозили в Україну з грецьких земель. Понад 700 років тому його навчилися робити і у нас. Але пергамент коштував дорого, тож прагнули замінити його більш дешевим матеріалом для письма. Через кілька десятків років з’явився папір. Папір спочатку теж був недешевим матеріалом, але значно дешевшим, ніж пергамент. Із появою паперу пергамент почали використовувати тільки в особливих випадках - для виготовлення цінних книг.
Перші паперові книги в Україні були написані в монастирях. Учені-ченці не лише старанно переписували святі книги, а й працювали над літописами. У них занотовували події, які вони запам’ятали з минулого, і те, що відбувалося за їхнього життя. Ченці чимало ходили по світу, а повернувшись до свого монастиря, розповідали, що бачили і чули. Ченці-літописці записували ці розповіді. Так день за днем, рік за роком народжувалися безцінні книги-літописи, без яких сьогодні не обходиться жоден дослідник давнини. Кожен учень знає, як важко писати без перерви бодай годину. А для того щоб виготовити одну копію рукописної книжки, необхідно було працювати не один день і не один місяць. Тому переписувачі дуже раділи, закінчивши роботу. І частенько залишали на згадку таку приписку: «Як радіє заєць, вирвавшись із тенет, а птах - із клітки, риба - із сіті, а боржник - од лихваря, а холоп - від господаря, так само радіє переписувач, закінчивши книгу, дописавши останню сторінку».
Літописи при монастирях берегли як святині і передавали із покоління в покоління. Живий ланцюг минулого і майбутнього не переривався.
В усі часи були люди, які крали не тільки майно, а й книги. Проти них застосовували різні способи боротьби. Наприклад, у бібліотеках Західної Європи в давнину найцінніші книги приковували ланцюгами. Та одним із найцікавіших був засіб, який практикувався в Україні. На полях книги писалося закляття або лайка для того, хто хотів вкрасти книжку. Ось зразки таких записів:

• «Хто хотів цю книжку віддалити з цього місця, той буде мати зі мною справу перед Божим судом».

• «Хай ця книга перебуває в цій церкві вічно, а хто візьме її, хай буде проклятий, хай буде засуджений на невгасимий вогонь і хай точить його невсипучий черв’як».

На одному рукописі XVIII ст., написаному між 1700-1800 рр., був навіть такий двовірш: «Хто би мав сю книгу вкрасти, тому сім літ свиней пасти».

Невблаганний час доніс до наших днів не так уже багато стародавніх книжок і свідчень того, як жила книга на території нашої країни. І все ж з упевненістю можна сказати, що книжка ще з давніх часів Київської Русі була у великій пошані. Так, в одній давній книзі читаємо: «Ум без книг, як птиця без крил. Як і вона злетіти не може, так і ум не домислиться досконально розуму без книг».
У стародавні часи люди знайшли матеріал для письма, навчилися робити книжки, збирали і зберігали їх.
Із початкових класів ви повинні пам’ятати, як називається установа, приміщення або місце, де зберігаються книжки.
Учні (разом). Бібліотека.
Бібліотекар. У Стародавньому Єгипті бібліотеки мали дуже гарні назви: «Аптека душі», "Притулок мудрості», «Будинок життя»... Але користуватися такими бібліотеками могли тільки багаті, знатні люди, фараони та жерці храмів. Для простого люду вхід був закритий.
Були бібліотеки і в Середній Азії ще в VII-VI тис. до н.е. Археологи при розкопках знайшли останки палаців, в одному з яких розміщувалася бібліотека, що налічувала 30 000 книг.
Створювалися бібліотеки і в Київській Русі.
У часи князювання Ярослава Мудрого в Києві при Софійському соборі засновується перша в Київській Русі бібліотека. За даними дослідників, вона налічувала 950 томів.
Із «Повісті минулих літ» - нашого славного літопису - ми дізнаємося, що «любив Ярослав книги, читав їх часто і вдень, і вночі. І зібрав скорописців багато, і перекладали вони з грецького на слов’янське письмо. Написали книг вони велику силу, ними повчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості. Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багато поживи.
Велика бо користь від учіння кожного. Книги, мов ріки, які наповнюють собою увесь світ, це джерело мудрості, в книгах бездонна глибина, ми ними втішаємося в печалі, вони - узда для тіла і душі, в книгах - світило мудрості.
І якщо старанно пошукати в книгах мудрості, то знайдеш велику втіху і користь для своєї душі».
Жаль, що книги з бібліотеки Ярослава Мудрого не дійшли до нас. Після захоплення ханом Батиєм у 1240 році вони зникли. Є припущення, що кияни надійно заховали від ворогів цей безцінний скарб. Де саме, поки що невідомо.
Може, комусь із наших читачів поталанить: виросте, вивчиться і знайде книгозбірню - свідчення віків про давню культуру наших предків.
Про бібліотеку, засновану в далекому XI ст., нагадує пам’ятний знак, установлений на території заповідника «Софійський музей».
На зміну рукописним книгам прийшли друковані. Друковане слово стало складовою життя людини.
У середині XVI ст. у Німеччині вперше у Європі запрацював друкарський верстат майстра Йоганна Гутенберга. Літери для друку виготовлялися з металу. З літер складалися слова, цілі рядки, сторінки. Такі металеві літери слугували довго. До того ж верстат Гутенберга був механізованим, що дуже прискорювало друкування книжок.
Відтоді друкарні з’являються в різних містах і країнах. Відомий білоруський просвітитель і перекладач Франциск Скорина організовує друкування книжок у Празі і Вільні.
19 квітня 1563 року майстри Іван Федоров і Петро Мстиславський у Москві видрукували книгу «Апостол». Згодом Федоров переїздить до Львова, де продовжує свою благородну справу. За своє життя він видрукував лише кілька книжок, серед яких перший слов’янський «Буквар».
Сам Іван Федоров говорив: «Маю я замість плуга знаряддя для майстерності рук своїх, замість житніх зерен повинен я духовне насіння розсіювати по світу і всім роздавати належну їм поживу*. Недарма на могилі першодрукаря у Львові викарбовано напис: «Друкар книг, перед тим небачених».
Слід згадати ще одну бібліотеку. Її заснував Іван Мазепа - велику, дуже цінну, чи не найкращу в Україні: з інкунабулами, старовинними рукописами, раритетними, мистецьки оздобленими виданнями багатьма мовами. Гетьман охоче обдарував книжками з цієї бібліотеки монастирі, церкви, окремих осіб. Справжньою перлиною книгозбірні Мазепи було Пересопницьке євангеліє. Цю рукописну книгу написано староукраїнською мовою в 1556-1561 рр. на тонкому пергаменті в селі Пересопонці на Волині. Євангеліє прикрашено чудовими заставками та ініціалами геометричного орнаменту й чотирма мініатюрами із зображенням євангелістів-апостолів, обрамленим розкішним ренесансним орнаментом.
Нині Пересопницьке євангеліє зберігається в Інституті рукопису Центральної наукової бібліотеки імені В.І. Вернадського.
Отже, на сьогоднішньому уроці ми дізналися, якими були перші книжки та бібліотеки в Україні, хто над ними працював і яку назву мають усі писемні матеріали, що збереглися до наших днів.