Обласна бібліотека для дітей (м.Тернопіль)

Шолом-Алейхем (автонім: Рабинович, Шолом Нохумович — 02.03.1859, Переяслав, Україна — 13.05. 1916, Нью-Йорк) — єврейський письменник.
Шолом-Алейхем — автор веселих і водночас сумних книг про Тев'є-молочника, Менахем-Мендла, хлопчика Мотла, жителів Анатівки і Касрилівки — безперечно, є найвідомішим із усіх єврейських письменників. Його життя було тісно пов'язане з Україною та її культурою.
Шолом-Алейхем — це псевдонім, що у перекладі означає: «Мир вам!» Майбутній письменник народився у містечку Переяславі (тепер Переяслав-Хмельницький) у родині крамаря. Дитячі роки проминули в іншому українському містечку — Воронкові (Воронків виступатиме потім у творах Шолом-Алейхема під вигаданою назвою Касрилівки; у перекладі з ідиш «касрильник» — «злидар»). Навчався Шолом-Алейхем у хедері, єврейській початковій релігійній школі, а потім — у російській повітовій, яку закінчив із відзнакою. У 13-річно-му віці він втратив матір, яка померла від холери. Згодом її замінила в сім'ї зла мачуха. Першим літературним твором хлопчика став славнозвісний «лексикон» мачушиних лайок, який сподобався і самій «героїні». З чотирнадцяти років почав він писати мовою іврит історичні та пригодницькі романи (наприклад, прочитавши «Робінзона Крузо» Д. Дефо, написав «Єврейського Робінзона Крузо»).
У 1876 р. спробував вступити у Житомирський учительський інститут, але саме в цей час російський уряд закрив інститути «для євреїв». Шолом-Алейхема запросили у Софіївку, у будинок поміщика та багатого орендаря Елімелеха Лоєва. Три роки він служив домашнім учителем його єдиної дочки Ольги, однолітки Шолом-Алейхема. Лоєв непогано ставився до молодого вчителя, але різко змінив свою думку про нього, дізнавшись, що Шолом-Алейхем і його дочка закохалися. Шолом-Алейхем змушений був шукати іншу роботу. Тільки у 1883 р. учитель і його учениця знову зустрілись і, попри спротив батька, одружилися.
Під час вимушених мандрів майбутній письменник поїхав у Київ. Тут він безуспішно шукав роботу, потім недовгий час секретарював у адвоката в Білій Церкві. Напередодні 1881 р. його обрали «казенним» рабином у Лубнах. Шолом-Алейхем брав активну участь у єврейських громадських справах, турбувався про виховання бідних дітей, про будівництво нової школи і лікарні. Після одруження письменник переїхав у Білу Церкву. З Ольгою Лоєвою він прожив понад 30 щасливих років.
У 1883 р. була опублікована перша повість Шолом-Алейхема «Два камені» («Цвей штейнер»), написана мовою ідиш і присвячена його «юнацькому роману» з Ольгою. А вже наступний твір письменника, новела «Вибори», уперше був підписаний псевдонімом «Шолом-Алейхем». У перші роки літературної діяльності (1884—1889) письменник написав такі твори, як «Дитяча забавка», «Картини з бердичівського життя», «Ножик», «Сендер Бланк».
Під час вимушених мандрів Шолом-Алейхем відвідав Париж, Відень, Чернівці, збагатився новим досвідом. Це дало вдосталь матеріалу для створення образів підприємців, спекулянтів, біржовиків, пихатих багатіїв і жалюгідних «гендлярів повітрям» на кшталт Менахем-Мендла (цикл про нього розпочато в Одесі 1892 p.). Водночас письменник змальовує і людину зовсім іншого ґатунку — життєрадісного, сильного, справді народного трударя — молочаря Тев'є (серія його монологів друкувалася з 1894 до 1914 рр.).
Письменник недарма називав Тев'є найулюбленішим з усіх створених ним літературних типів. Роман «Тев'є-молочар» («Тев'є дер мільхіґер»), побудований у формі монологів героя, звернених до самого автора, є, безперечно, найвідомішим твором Шолом-Алейхема.
Тев'є — напрочуд цілісна особистість. Він простакуватий і шляхетний, розуміє людей і тонко відчуває красу природи, завжди поводиться гідно і ніколи не грішить проти совісті. Тев'є звик «у поті чола свого» добувати хліб, і саме труд зміцнив його дух, допоміг не схилитися перед труднощами, кривдами, злигоднями. Гумор Тев'є — це вираження народного оптимізму, свідчення життєздатності єврейського народу.
У 1909—1911 pp. Шолом-Алейхем працював над повістю «Пісня над піснями», публікував її частинами під окремими назвами. Перші дві частини були опубліковані у варшавському часописі «Дер Фрайнд» у 1909 році — «Сторінка Пісні пісень» і «Ще одна сторінка Пісні пісень». Третя і четверта частини — «Ця Пасхальна ніч» і «Субота після П'ятидесятниці» з'явилися у 1911 р. удвох різних нью-йоркських періодичних виданнях.
Біблійна «Пісня пісень» начебто відкрила очі герою повісті Шолом-Алейхема. Шимек дивиться на все крізь призму її натхненних рядків. Ці поетично довершені, викристалізовані часом рядки допомагають йому зрозуміти себе, свої почуття, усвідомити власні сили. Шимек проголошує, що кохає Бузю «тим святим, пекельним коханням, яке оспіване у «Пісні пісень». «Любов над усе!» — стверджує пісня Соломона. «Любов над усе!» — проголошує і твір єврейського письменника.
«Юнацький роман» складається з чотирьох частин. У перших двох розповідається про дитинство Бузі й Шимека, які жили як брат і сестра, про те, як пробуджується дитяче почуття кохання, а в двох останніх йдеться про зустріч героїв через багато років, про сумну долю їхньої любові.
Особливе місце займає у творчості Шолом-Алейхема, драматургія. Він писав і одноактівки («Мазлтов», «Агенти», «Люди», «Царство небесне»), і великі драматичні твори («Врозбрід», «Шукачі скарбу», «Значний виграш»). Усього Шолом-Алейхем написав двадцять п'єс. Десять із них були поставлені на сцені знаменитого Московського державного єврейського театру, де Шолом-Алейхем вже після смерті «знайшов» свого актора — Соломона Міхоелса. З єврейським театром пов'язаний і роман Шолом-Алейхема «Мандрівні зірки» («Блондзенде штерн», 1909— 1911). Це — третій роман його трилогії про талановитих, але бідних євреїв («Стемпеню» — роман про музиканта, «Йоселе-соловей» — про співака, «Мандрівні зірки» — про актора). Герой «Мандрівних зірок» — Лебл Рафалович, народжений в убогому українсько-молдавському містечку Ґолонешті, хоч і став славетним актором Лео Рафалеску, але щастя його обминуло.
У перші роки XX ст. Шолом-Алейхем створив чимало оповідань: «Зачарований кравець», серію замальовок «Нова Касрилівка», «Скрипка», «Дрейфус у Касрилівці», «Якби я був Ротшильдом», «Аман і його дочки», цикл «Залізничні оповідання». У 1904 р. він відвідав Петербург, де познайомився з Максимом Горьким та І. Купріним, через два роки побував у Львові, читав свої твори у Бродах, Тернополі, Чернівцях, а також у Кракові та Лондоні.
У 1908 р. письменник захворів на туберкульоз легені. Він лікувався на курортах Італії, Швейцарії, Франції та Німеччини.
У 1906 — 1909 роках під час перебування в Америці Шолом-Алейхем почав працювати над повістю «Хлопчик Мотл», яка залишилася незакінченою.
Упродовж 1909-1911 pp. був опублікований «юнацький роман» «Пісня над піснями». У 1912— 1913 pp. ганебний київський процес, відомий як «справа Бейліса», спонукав Шолом-Алейхема до написання «Кривавого жарту» («Дер блутіґер шпас»).
В останні роки свого життя Шолом-Алейхем тяжко хворів, проте продовжував напружено працювати. У 1913 -1916 рр. він писав автобіографічну повість «Зярмарку»(«Фунем ярід»), яка залишилася незакінченою. Передсмертними словами Шолом-Алейхема були «Заберіть мене додому, поховайте мене на київському кладовищі». Проте Перша світова війна завадила виконати останню волю письменника. 13 травня 1916 року Шолом-Алейхем помер у Нью-Йорку. Його поховали у чужій землі, згідно із «Заповітом»: «Хай мене поховають не поміж аристократів, вельмож чи багатіїв, а серед звичайних людей, робітників, разом зі справжнім народом, щоб пам'ятник, який згодом спорудять на моїй могилі, прикрасив непоказні надгробки навколо мене, а непоказні могили прикрасять мій пам'ятник, як простий і чесний народ за мого життя був окрасою свого народного письменника».
Особливими зв'язками з'єднаний Шолом-Алейхем з українською землею. Україна стала не тільки батьківщиною багатьох єврейських письменників, а й центром розвитку нової єврейської літератури, українці неодноразово захищали сільські єврейські родини від зграй погромників і чорносотенців. Так було під час найлютішої хвилі погромів 1905—1906 pp. у Константинівці, Балашівці, Димині та багатьох інших українських селах. Відповіддю передового українського інтелігента на погроми була гнівна новела М. Коцюбинського «Він іде». Своєрідним її продовженням стало сповнене світлої надії оповідання Шолом-Алейхема «Пасха на селі», де йдеться про дружбу українського і єврейського хлопчиків Хведька і Файтла. Побратані діти, взявшись за руки, весело простують назустріч весняному осяйному світу.
Сам Шолом-Алейхем добре знав українську пісню. Ще в 1879 році він повернувся додому з Софіївки, захоплений поезією Т. Шевченка і українською народною піснею. Його брат — Вольф Рабинович — згадує, як молодий Шолом-Алейхем «продовжував оповідати дива про Софіївку і про те, як він вільно почувався на лоні чудової природи, де він часто блукав вузькою стежкою поміж високого жита і наспівував пісень. Пісень про поля, ліси і лани, що їх співали самі селяни, народних пісень і пісень Богом благословенного поета України Шевченка... Спочатку він проспівав пісню, що особливо йому подобалась: «Думи мої». Співав він тихо, з душею. Потім розійшовся і голосно заспівав «Реве та стогне Дніпр широкий», «Як умру, то поховайте» та інших пісень». Шолом-Алейхем оповідав братові: «Коли я писав мої вірші, то шукав «Кобзаря», цю «пісню пісень» Шевченка, і не міг знайти. Я ладен був віддати що завгодно і скільки завгодно, і ось тепер бачу, що заплатив би найвищу ціну навіть за одну його «Катерину».
Українською мовою Шолом-Алейхема перекладали Є. Райцин, Б. Олександров, О. Пархомовська.