Обласна бібліотека для дітей (м.Тернопіль)

Олександр Романович Бєляєв (*4 (16) березня 1884, Смоленськ — †6 січня 1942, м. Пушкіно Ленінградської області) — російський письменник-фантаст, один із засновників радянської наукової фантастики. Відомий також як «російський Жуль Верн». Народився в Смоленську, в сім'ї священика.
У дитинстві Олександр ріс пустуном, любив різні жарти; наслідком одного з яких стала травма ока з подальшим погіршенням зору. Батьки намагалися привчити хлопчика до серйозного ставлення до справ. За бажанням батька Олександра віддали вчитися у духовну семінарію, котру він закінчив 1901 року, і вступив до Демідовського ліцею в Ярославлі, збираючись стати юристом. Невдовзі батько помер, кошти родини стали обмежені, на освіту грошей не вистачало. Довелося шукати роботу — Олександр давав уроки, малював декорації для театру, грав на скрипці в оркестрі цирку.
З дитячих років йому подобалась музика; він самостійно навчився грати на скрипці, роялі, міг грати годинами. Ще однією «забавою» було заняття фотографією, причому в досить дивному варіанті — зйомках «фотографій жахів» (так існував зроблений ним знімок «голова людини на тарілці в синіх тонах»). Мріяв юнак і про польоти: намагався полетіти, прив'язував до рук віники, стрибав з даху з парасолькою, врешті-решт піднявся у повітря на маленькому аероплані.
У віці тридцяти п'яти років О. Бєляєв захворів плевритом. Лікування виявилось невдалим — розвинуся параліч ніг і туберкульоз хребта. Хвороба протікала дуже важко. Молода дружина його залишила, кажучи, що не для того вона виходила заміж, щоб доглядати за хворим чоловіком. У пошуках спеціалістів, котрі змогли б йому допомогти, О. Бєляєв з матір'ю і старою нянькою потрапив у Ялту. Там у лікарні він почав писати вірші. Поступово настало деяке поліпшення.
Щоб прожити, необхідно було працювати. Спочатку О. Бєляєв став вихователем у дитячому будинку, потім його влаштували на посаду інспектора кримінального розшуку — він організував там фотолабораторію, пізніше довелося піти у бібліотеку. Життя в Ялті було дуже важким, і О.Бєляєв за допомогою знайомих переїхав з родиною до Москви, влаштувався на працю юрист-консультантом. У вільний час він намагався займатися літературою — в результаті чого у газеті «Гудок» став друкуватися з продовженням його перше оповідання «Голова професора Доуеля»(1925).
Пізніше оповідання було прийнято в журналі «Всемирный следопыт». Публікація спричинила встановлення тісних стосунків, а потім і співпраця з журналами «Всемирный следопыт» та «Вокруг света». У Москві О.Бєляєв прожив до 1928 р.; за цей час їм були написані «Острів загиблих кораблів», «Остання людина з Атлантиди», «Людина-амфібія», «Боротьба у ефірі», опубліковано збірник оповідань. Писав автор не тільки під своїм ім'ям, а й під псевдонімами А.Ром і Арбел.
У 1928 р. О.Бєляєв з родиною переїхав до Ленінграду, і з того часу займався виключно літературою, професіонально. Таким чином з'явились «Володар світу», «Підводні землероби», «Чудове око», оповідання із серії «Винаходи професора Вагнера». Друкувались вони здебільшого у Московських видавництвах.
Творчість О.Бєляєва в певній мірі нерівномірна: його ранні твори цікавіші за пізніші; етичні питання часто виявляються більш захоплюючими за найоригінальніші науково-технічні гіпотези, а романтичний пафос привабливіший за детективний сюжет. Письменника гостро цікавило питання людської психіки: функціонування мозку, його зв'язку з тілом, з життям душі, духу. Чи може мозок мислити поза тілом? Чи можлива пересадка мозку? Які наслідки може понести за собою анабіоз і його широке застосування? Чи існують межі у можливості навіювання? А у генної інженерії?
Спробі вирішити ці проблеми присвячені романи «Голова професора Доуеля», «Володар світу», «Людина, яка загубила своє обличчя», оповідання «Людина, яка не спить», «Хойті-Тойті». Своєрідним продовженням цих роздумів стали романи-гіпотези, які поміщають людину в різні середовища існування: океан («Людина-амфібія»), повітря («Аріель»). За всіма цими творами — пристрасне прагнення письменника-інваліда кинути виклик фізичній обмеженості безмежного людського духу, гімн нічим не обмеженій свободі і надія на те, що подібна свобода робить людину кращою, шляхетнішою.
Книги Бєляєва присвячено проблемам науки і техніки майбутнього. Серед відомих творів: «Голова професора Доуеля», «Людина-амфібія», «Аріель», «Зірка КЕЦ» (КЕЦ — це ініціали Костянтина Едуардовича Ціолковського) і багато інших (всього понад 70 науково-фантастичних творів, зокрема 13 романів).
Розробляв такі жанрові різновиди фантастики, як гостросюжетний пригодницький роман («Острів Затонулих кораблів», 1927; «Людина-амфібія», 1928; «Голова професора Доуеля», 1937), соціально спрямований сатиричний памфлет з елементами гротеску («Людина, що втратила своє обличчя», «Володар світу» і «Продавець повітря», всі — 1929), робінзонада («Мертва голова», 1928), соціальна утопія («Боротьба в ефірі», 1928).Роман «Аріель» (1941) — спроба більш умовної, казкової фантастики. Автор науково — критичних статей.
Українською мовою вийшли перше і єдине за життя видання роману «Чудесне око», перше окреме видання роману «Зірка КЕЦ» (К., 1936).
Опублікував рецензію на роман В. Владка «Аргонавти Всесвіту» (1939). Написав сценарій «Коли погасне світло» (1940) для Одеської кіностудії художніх фільмів.
Твори Бєляєва українською мовою перекладали В. Козаченко, Д. Прикордонний та інші.