Михайло Юрійович Лермонтов народився 3 жовтня 1814 року в родині армійського капітана Ю. П. Лермонтова, родом висхідного до шотландського поета Томасу Лермонтов, і М. М. Арсеньєвої. Коли Міші виповнилося три роки, його мати померла. Ця трагедія і подальша сварка бабусі з батьком, природно, наклали відбиток на формування особистості майбутнього поета. Однак, проживаючи з бабусею в її маєтку Тархани (Пензенська губернія), він здобув удома виключне на ті часи освіту. Міша успішно вивчав іноземні мови, музику, займався малюванням. Майбутній поет трактував конфлікт, що стався в сім'ї, на користь батька, і пізніше романтичне ставлення до батька відбилося в драмах «Люди і пристрасті», «Дивна людина» і «Menschen und Leidenschaften». У віці шести років Лермонтова почали возити на модні в той час кавказькі води, і він перейнявся сильними почуттями до цього суворого і красивому краю.
У 1827 році разом з бабусею Михайло переїжджає до Москви і вступає в благородний пансіон при Московському університеті. Як і більшість вихованців пансіону, подальшу освіту він отримує в стінах університету, спочатку на морально-політичному відділенні, а потім на словесному. Лермонтов запоєм читає Байрона і Пушкіна. По моді того часу удостоїлися його уваги Батюшков, Віктор Гюго і Шиллер. Ймовірно, саме ці романтики наклали свій відбиток на перші поетичні спроби Лермонтова. Професійним літератором він себе не вважав і не прагнув ні до слави, ні до публікацій своїх творів. Його юнацькі захоплення жінками (Лопухіна, Іванова, Сушкова) дали поштовх лірико-сповідальний циклам віршів, де почуття сплітаються з вічною тугою і вироджуються в трагічні конфлікти. Але саме в цей час він працює і над романтичними поемами «Черкеси», «литвинка», «Ізмаїл Бей», засвоюючи і розвиваючи романтичні канони - недомовленість сюжетів і винятковість головного героя, історичний і екзотичний колорит, так звану « вершиною »композиції творів. Образи лермонтовских героїв несуть два зовсім різних погляди на власну особистість поета - занепалий а хто проклинає світ дух, який вибирає зло в першій редакції «Демона» (1829 р.) і чиста страждає душа, яка мріє про природній гармонії зі світом і свободи, в поемі «Сповідь» (1831 р.), прообразі «Мцирі». З цього контрасту і виходить протиріччя характерів, створених Лермонтовим, і їх безсумнівну внутрішню спорідненість.
Не зовсім зрозумілі причини, за якими в 1832 році Лермонтов залишив університет і переїхав до Петербурга. Тут він вступив у Школу гвардійських прапорщиків і, закінчивши її в 1834 році, отримав звання корнета гусарського полку Лейб-гвардії. Казармена життя наклало відбиток на поезію Лермонтова, і ніякої високої думки в ті роки його вірші не несуть. Юнкерські поеми, що народилися у Лермонтова, носять вельми Недрукований характер. Трагічна лірика повністю замінена цинічним бретерство. Тим не менш, у розпочатому тоді ж романі «Вадим» Михайло Юрійович продовжує тему «демона» і «ангела». На жаль, роман цей не був закінчений, як і більш пізній твір «Княгиня Лиговская». А ось драмі «Маскарад» Лермонтов, мабуть, надавав якесь особливе значення - він три рази подавав її на цензуру і двічі переписував.
У початку 1837 року Лермонтов ще не визначився зі своїм літературним статусом. Його вірші поряд з незакінченими романами і драмою «Маскарад» (так і не пропущеної цензорами) читалися, але резонансу в суспільстві не викликали. Позначилося і відсутність зв'язків у літературній богеми. Можна сказати, що славу Лермонтову принесла смерть Пушкіна - текст його вірші «Смерть поета» широко розійшовся в ручній листуванні і отримав найвищу оцінку як в колах шанувальників Олександра Сергійовича, так і у широкої публіки, яка почула у цих віршах власні обурення і біль, викликані трагічною подією. Проте саме останні рядки твору, що містять різкі випади проти вищого світу, звернули на себе увагу імператора Миколи I. Наслідки були вельми передбачувані: Лермонтова заарештували 18 лютого і незабаром перевели в чині прапорщика Нижегородського драгунського полку, на Кавказ.
Посилання ця тривала до самої осені. Але сам Лермонтов вважав, що вона пішла йому тільки на користь. Він вивчив Кавказ, його фольклор і звичаї, відвідав всі визначні пам'ятки, а під час лікування на водах звів близьке знайомство з декабристами, які відбувають тут покарання. У числі цих декабристів був поет О. І. Одоєвський. Публіка не забула поета, а його вірш «Бородіно» лише зміцнило його славу.
Повернувшись із заслання, Лермонтов виправив помилку молодості і цілком успішно почав завойовувати в пушкінський коло. Знайомство з Жуковським, Вяземським і Карамзіним дуже багато дало поетові. Зокрема, при посередництві Жуковського в знаменитому «Современнике» була надрукована поема Лермонтова «Тамбовська казначейша», а завдяки знайомству з А. А. Краєвським під редакцією останнього вийшла у додатку до «Російського інваліду» «Пісня про царя Івана Васильовича». Лермонтов систематично співпрацював з журналом «Вітчизняні записки», а також увійшов до так званий «гурток шістнадцяти», що мав виразний опозиційних-аристократичний ухил. Зріла лірика Лермонтова, подібно до дзеркала, відбиває сучасний йому суспільство - безвольне, не здатне на пристрасть і будь-які діяння, рефлекторне з будь-якого приводу. Лермонтов не відділяє себе від свого покоління і не підноситься над ним. Він висловлює сумніви в самій ймовірності існування поезії в даному конкретному світі і, скептично оцінюючи саме життя, поринає у пошуках гармонії в велике минуле Русі. Саме тоді написані «Дума», «Не вір собі», «Тамара», «Скеля», «Виходжу один я на дорогу ...» і «Мцирі».
Як окреме видання, роман побачив світ у квітні 1840 року, а в жовтні того ж року з'явився єдиний прижиттєвий збірник «Вірші М. Лермонтова ». Імен ці дві книги вважаються піком творчості М. Ю. Лермонтова і навіть одним з ключових подій літературної епохи. Вони викликали досить гостру полеміку, що знайшла, в тому числі, відображення в кількох статтях Бєлінського.
Однак неодмінний атрибут того часу - дуель - навів Лермонтова до чергового арешту. Бився він з де Барантом, нащадком посла Франції, і в результаті був переведений в Тенгінська піхотний полк. Лермонтов прибув на Кавказ і взяв участь у битві при річці Валерик, що дало тему для вірша «Я до вас пишу випадково, право ...». Виявлена ??в боях сміливість була помічена, і Лермонтова представляють до нагород, але зі списків нагороджених він був викреслений особисто Миколою I. У 1841 році Лермонтов намагався домогтися відставки і навіть пішов на посадовий злочин, прострочивши свою відпустку в Петербурзі. Але йому все ж довелося повернутися на Кавказ. У П'ятигорську, де поет перебував на лікуванні, і сталася трагічна і абсолютно випадкова сварка з колишнім однокласником Н. С. Мартиновим. Дуель, що стала підсумком цієї сварки, стала для Лермонтова фатальною.
В. Г. Бєлінський тонко відзначив спадкоємність великих поетів Росії, але поскаржився, що пушкінського «бенкету життя» в поезії вже немає, - його змінили питання, що затьмарюють душу і льодові серце. Лермонтов - це поет іншої епохи, глибоко своєрідною і невпинно сумує про свободу і ідеалі.
Зріла лірика Лермонтова, подібно до дзеркала, відбиває сучасний йому суспільство - безвольне, не здатне на пристрасть і будь-які діяння, рефлекторне з будь-якого приводу. Лермонтов не відділяє себе від свого покоління і не підноситься над ним. Він висловлює сумніви в самій ймовірності існування поезії в даному конкретному світі і, скептично оцінюючи саме життя, поринає у пошуках гармонії в велике минуле Русі. Саме тоді написані «Дума», «Не вір собі», «Тамара», «Скеля», «Виходжу один я на дорогу ...» і «Мцирі»..jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
