Кравчук Володимир Ярославович народився 10 листопада 1960 р. у с. Добромірка Збаразького району Тернопільської області. Поет, журналіст, літературознавець, редактор.
   Закінчив школу, лікувальний факультет Кременецького медичного училища, Харківський міжнародний фінансово-економічний інститут (2007). Служив в армії. Працював за фахом у Тернополі, редактором районної газети "Народне слово". Нині - на творчій роботі. Вірші, статті, оглядові рецензії опублікував в Україні й зарубіжжі.
    Член Національних спілок журналістів (1998) та письменників України (1999). Лауреат літературних премій імені І. Блажкевич (2000), імені В. Вихруща (2001) та журналу "Літературний Тернопіль" (2010), дипломант італійського часопису "Нові дні" (2006). Упорядковує, редагує і видає в Збаражі літературно-мистецький альманах "Рушник".
Видані книги:
"Сніголом" (1990), "Казки Медоборів" (1993), "Як сніжок промок" (1995), "Зграя чорних лебедів" (1996), "Кладка через повінь" (1997), "Зіниці розплющених вікон" (2000); для дітей: "Ліниві чоботи" (2003), "Для дівчаток і хлоп'ят вузлик віршиків до свят", "Схудла баба Снігова" (обидві - 2010), аудіоальбом "На цій землі" (у співавторстві, 2003), навчальний посібник "Патріотичні мотиви у творчості Яра Славутича" (1998), есей "Подорож в літературу" (1995), "Фата розлуки" (2005), "Спопеліле озеро" (2010).

«Сніголом» — перша збірка поета з Тернопільщини. Цей своєрідний щоденник душі приваблює широтою тематики, багатством змісту, жанровою різноманітністю. Автор гостро відчуває свою причетність до отчого краю, родового коріння, вірші позначені вболіванням за долю народу, рідної землі. Чимало поетичних рядків присвячено красі природи, відродженню істинної моралі, чистоті кохання. Окремим розділом подані вірші для дітей, багаті на звукові інтонації, мальовничі барви.

Про поетичну збірку вибраних творів поета і літературознавця, члена НСПУ Володимира Кравчука "Спопеліле озеро" висловила свої враження письменниця Жанна Яськів-Юзва із Підволочиська. Вона так окреслила тематичну палітру книжки: "Не втишує свою ходу час, "сміється онукам", "підростає в небі журавлем..."