Юліан Опільський - літературний псевдонім Юрія Львовича Рудницького. Письменник назвав себе іменем рідного краю – Опілля, гарного куточка на Тернопільщині, поміж Золотою Липою та Стрипою.
Народився майбутній письменник 8 грудня 1884 року у вчительській родині в м. Тернопіль. Зростав у висококультурній сім’ї, любив книги. Але не все велося йому добре: в дитинстві важко захворів (викривлення хребта), батьки рано померли. А тому, закінчивши Львівську академічну гімназію, вступив до університету і змушений був зайнятися приватними уроками. Але освіту він здобув: два роки був на німецькій та класичній філології Львівського університету, а пізніше в м. Граца (Австрія). Тривалий час викладав німецьку та класичні мови у гімназіях Львова.
Юліан Опільський увійшов в історію української культури не тільки як прогресивний педагог, як автор шкільних підручників, редактор часопису “Українська школа”, але насамперед як талановитий прозаїк, що звертався до історичної тематики.
    Літературну діяльність розпочав як поет. Залишив велику кількість недрукованих ліричних поезій, правда, без значної літературної вартості, як вважають дослідники його творчості.
Як син викладача історії та географії, письменник мав історію за пристрасть. Він багато подорожував по Італії, Греції, Єгипту та інших країнах Середземномор’я (на зароблені приватнимпи уроками гроші). Збирав картосхеми міст, книги, робив макети фортець, змальовував одяг, спорядження, зброю тих віддалених епох, робив нотатки з історичних джерел. Ці враження і знання згодом йому прислужилися при змалюванні життя в історичних прозових творах про Схід, світ чужий і манливий, з його богами, його етикетом, з його мораллю і його мудрістю.
Але найбільше Ю. Опільського цікавила українська історія десь суперечлива, десь непатріотична, десь корислива. Не маючи змоги за станом здоров’я брати безпосередню участь у політичній боротьбі, скромний учитель включається в неї художнім словом.
    Першим історичним твором Ю. Опільського була повість “Іду на вас” (опублікована в 1918 році). Це белетризована хроніка княжої доби Святослава в останній період його життя: похід на Болгарію 969-71 рр. та загибель од печенігів 972 року. Логічним продовженням попереднього твору є повість “Ідоли падуть” (1927), що відтворює складну боротьбу на Русі-Україні за прийняття християнства. Щоб об’єднати землі Русі, князь Володимир опирався на цю віру, яка забезпечувала ідеологію ранньо-феодальної держави. Завершують, умовно кажучи, хроніку княжої доби повісті “Вовкулака” (1922) та “Золотий Лев” (1926). Час дії першої повісті – останні роки князювання Володимира. Поступово відбувалося злиття в єдине ціле давніх язичницьких уявлень і нових християнських понять та обрядів.
    “Золотий Лев” переносить читача до часу Данила Галицького, князя, котрий дістав королівську корону. Ідея повісті – ідея єдності й оборони рідної землі.
    Ця ж ідея, як об’єднуючий стержень, як центральний нерв творчості Опільського, переносить читача у наступні століття, події яких стали основою сюжетів романів “Сумерк” (1922) та трилогії “Упирі” (“В царстві “золотої свободи”) (1920), “Чорним шляхом” (видано 1994), “Івашко” (видано 1994). Татаро-турецькі набіги на українські землі на початку XVII ст. і захланна політика польської шляхти щодо Русі – тема трилогії і роману.
“Лож і облуда” – головні інструменти експансії католицизму на схід. А у творчості Ю. Опільського ідея справедливості постає як антитеза цій облуді, підступу. Письменник прагнув при відтворенні подій минулого не обминати духовну атмосферу часу. І це мало вплив на творчість сучасних українських письменників (Р. Іваничука, С. Скляренка).
    Перемогою чесних людей закінчуються майже всі повісті Ю. Опільського. І це не тільки вимога жанру, це віра в те, що добро і справедливість є рушійними силами історії. А провідними ідеями тематично розмаїтої прози Юліана Опільського є прагнення до правди, повага до людини, засудження гноблення і підступності, як у масштабах державного життя, так і в людських взаєминах.
    Сам письменник вбачав цінність історичної прози в тому, що вона “ілюструючи минувшину,… дає науку на майбутнє”.
    Помер Юліан Опільський у м. Львів 9 лютого 1937 року, де й похований на Личаківському цвинтарі.

 

Література про життя і творчість письменника

Бібліографія