Церква Воздвиження Чесного Хреста

        На пагорбі, над ставом, неподалік від Львівської брами здавна височить церква Воздвиження Чесного Хреста, звана в народі Надставною. Побудована вона у ренесансному стилі. Перші історичні відомості про цю церкву знаходимо в грамоті князя Костянтина Острозького від 1570 року, хоч народні перекази пов'язують існування церкви в цьому місці із періодом князювання Данила Галицького. Первісний вигляд церкви зберегла тільки її середня частина. Передню вежу, що була колись рівночасно і дзвіницею, добудовано у 1627 році. Про це засвідчував напис, який до наших днів не зберігся. Твердив він, що вежу-дзвіницю побудовано за панування у місті Томи Замойського та його дружини Катерини (походила з Острозьких), за єпископа Єремії Тисаровського, 1627 року, місяця липня, 28 дня.
        Відомості про "муровану церкву над ставом, а при ній священика Євстахія, що мешкає в домі, побудованому біля церкви", знаходимо також у подорожньому щоденнику мандрівника Ульріха фон Вердума. В інвентарі міста 1672-го року в списках будівель при вулиці Львівській також зареєстрована "з каміння мурована церква над ставом, що стоїть недалеко від Львівської брами". Тут знаходилось старовинне Євангеліє, надруковане у Вільні у 1649 році і майстерно оправлене відомим тернопільським ремісником з таким написом: "В ліпоту облечене сіє Євангеліє року 1650, місяця червня, 29 дня. Іоан, Тернопільський золотник". Напрестольне Євангеліє було оздоблене плоскорізьбою, в центрі якої — Розп'яття Христа, а навколо різьблене зображення Святих Тайн. У Євангелії був запис про те, що воно "відкуплене від жовнірів під час Межибозького збурення" (перемога козаків над поляками 9 липня 1649 р. під Межибожем).       

      У церкві Чесного Хреста знаходився також чудотворний образ Пречистої Діви, стверджений грамотою єпископа Атанасія Шептицького у 1730 році. Опікувався ним шевський цех, оскільки передав ікону тернопільський швець Маркевич. Потім чудотворна зберігалась у Середній церкві.    

    Існують перекази, що в Надставній церкві була більш давня чудотворна ікона Божої Матері. Історія її така. У 1673 році татарські загони кримського хана Селім Гірея з півдня і сходу вдарили на Теребовлю, а з півночі, із зловісного Чорного шляху вдерлися під Тернопіль й оточили його з трьох сторін. Козаки, які стояли залогою у місті, разом з міщанами відбивались з валів, маючи опору тільки у церкві Різдва Христового, де була сильна обсада й гармати, із боку ставу загрози для Тернополя не було.  

      Міщани зібралися у Надставній церкві і в гарячій молитві благали допомоги Пречистої Матері Божої. Раптом почувся пронизливий крик і одночасно вбіг переляканий єврей. Під час Богослужіння він стояв неподалік і по-своєму також молився. Враз він побачив у повітрі над церквою якусь пані, котра стелила над храмом вузьке полотно. Вбігши у церкву, він остовпів від здивування, бо в образі, перед яким гаряче молились люди, впізнав цю пані. Це була Матір Божа.
        Майже рівночасно в табір нападників пригнався татарський гонець з дорученням відступати, бо їх власні стріли повернулись проти них і завдали великої шкоди. Так уберегла Богородиця Тернопіль від повної руїни. Є відомості, що це чудо було записане на початку XVIII ст. у літописі церкви Святого Миколая в селі Богданівка (тепер Підволочиський район). Але, на жаль, доля цієї чудотворної ікони невідома.     

   З оборонним характером Надставної церкви пов'язані історичні перекази, що сягають часів Дорошенка, коли татарські і турецькі напади були на Поділлі досить частими. У старих краєзнавчих часописах ("Наша батьківщина") знаходимо перекази про один такий напад татар на Тернопіль: "... Була тиха серпнева ніч. Життя в місті затихло зовсім, тільки на міських укріпленнях-валах час від часу перекликаються вартові. Старому дякові Надставної церкви Йосипові чомусь не спиться. Він вийшов зі своєї хатини-дяківки, обійшов її кругом, глянув на спокійне плесо води у ставі, підійшов до церкви і спинився біля вежі-дзвіниці. Постояв хвилину, і ось почулося йому десь далеко неначе іржання коня. Став наслухувати уважніше — знову нікого не чути. Йосип підійшов вище на церковний цвинтар, пристанув і вп'ялив свої старечі, але ще бистрі очі, у темряву ночі, в напрямку на південь, відкіля причувся йому невиразний гомін. Шибнула думка, чи не загін татарський підкрадається під місто. Тепер уже про сон він і не думав. Вернувся в хату, взяв ключі і вийшов на церковну вежу. Вдивившись крізь віконце в далечінь, доглянув він, як на південному узгір'ї стали зарисовуватись перед його очима якісь невиразні білі, а дальше темні, плями на полях. Вони наче ворушились. Йосип чув наче відгуки якихось голосів. Це підсилило його здогади. Йому треба рішитися на щось. Він приступив до малої гарматки-гаківниці, глянув у віконце. В сутінках ночі тепер уже добре побачив він білі шатра, а кругом них вози, коні й людей. Тепер він уже не надумував довго. Присунув гарматку до вікна, всипав пороху, вложив кулю і, спрямувавши зір на узгір'я, почав наставляти. Незабаром гукнув постріл, а вслід за ним піднявся на узгір'ї страшний крик. Йосип вистрілив ще вдруге й утретє. З далеких піль на півдні став доходити виразний гомін людей, скрипіт возів — татари стали з'їжджати у протилежну від міста долину. На відгук пострілів заворушилися вартові на замку й міських валах, збудилося місто; все заметушилося, готуючись до оборони. Але татари цим разом не показалися. Вранці вийшли люди поза укріплення міста, подались на узгір'я, але по татарах і слід загинув. На стернях, столочених кінськими копитами, знайдено тільки тапчан, що стікав кров'ю. Біля тапчана лежали на землі порвані внутренності провідника загону Бакая, що готовив напад на Тернопіль. Як виявилося пізніше — татари забрали останки покаліченого тіла Бакая зі собою. Місто зажило знову на деякий час спокійнішим життям". 
        Побутує й інший варіант легенди про Бакая, вбитого з церковної бані стрілою із лука. Ще й донині серед старожилів міста можна почути слова "Бакаїха", "на Бакаїсі". Ця назва історично стосується смуги тернопільських полів і лугів, що йшли від церкви на південь у напрямку колишнього березовицького гостинця. Цей топонім зафіксований і на давньому кадастровому плані міста.      

  У 1760 році Гелена Замойська надає Надставній церкві окрему фундацію: "...повідомляю тією вічною фундацією і записом моїм, зробленим в імені моїх синів, що до церкви в том місті існуючої, з давних-давен вимуруваної при Львівській брамі під іменем Воздвиження Святого Хреста для користання парохів, що мають при ній бути, поля на дві руки по дев'ять днів на вітівщині, сіножаті на дванадцять косарів на болоті навпроти братського поля, призначую, виділяю і на вічні часи записую". Перелічене майно, згідно запису, від усяких данин і податей увільнялось. "День" і "Косар" у процитованому документі — назва мір: "День" дорівнював півтора морґам, а "Косар" — це простір сіножаті, який скошував добрий косар за один день. У1904—1906 роках у Чеснохрестській церкві працювали два монахи василіяни (оо. Григорій Залуцький і Митрофан-Михайло Михняк). Своєю працею вони здобули прихильність міста, але через непорозуміння з тодішнім парохом змушені були покинути Тернопіль.
        Воздвиженська церква зазнала часткових руйнувань під час Першої і Другої світових воєн. Сучасного вигляду вона набула після реставрації 1954 року. Довгий час приміщення використовувалось не за призначенням. Було знищено дзвіницю, цінний іконостас, розписи інтер'єру. Тепер церква належить Українській автокефальній православній церкві. Відновлення іконостасу і розпис інтер'єру виконав тернопільський художник Богдан Ткачик.