Славилося наше місто колись ще однією цікавою спорудою — Єзуїтським костелом. Це був найменший костел у Тернополі, а тому, напевно, найза тишніший. Він виконував роль парафії без права парафії для передмістя за Рудкою, відомого ще як Заруддя (Заруда). Стояв на вулиці, що мала ім'я одного із чільних діячів ордену єзуїтів — Петра Скарги. Тепер тут вулиця Юліана Опільського. Єзуїти з'явились у нашому місті 1820 року. Пов'язано це із відкриттям гімназії, де першими вчителями були єзуїти. Існував ще й шляхетський конвікт, яким опікувалися ченці. Вони займали головно приміщення ордену домініканів. Історія спорудження Єзуїтського костелу й монастиря належить до дещо пізніших часів. Місце під будівництво міська громада продала за сим волічну ціну — 100 золотих ринських. Це обходилось дешевше, ніж дарувати, а потім залагоджувати різні урядові оплати. 14 травня 1899 року освячено наріжний камінь під будівництво. У цій церемонії брало участь багато міщан, була й процесія від греко--католицької церкви на чолі зі священиком Володимиром Громницьким.  
        У 1901 році будівництво костелу закінчено. Його мурував Григорій Кордуба, доклали також праці своїх рук теслі Леонард Менжинський та Антон Крук, слюсарі Шауер і С. Асенько та багато інших, імен чиїх історія не занотувала. Вже 29 вересня 1901 року відбулось урочисте освячення споруди, в якому брало участь римо- і греко-католицьке духовенство. Споруджувався костел за проектом львівського архітектора Діонізія Кричковського. Розмалював — художник Табінський. Різьбярські та столярні роботи виконав Клімек.
        Це була тринефна споруда у романському стилі новішого часу. Увінчувала її чотириповерхова вежа і невеличка дзвіниця посередині даху. Довжи­на споруди становила 42 м, ширина — 17 м. Навколо було просторе місце для процесій. Вартість всієї споруди разом з внутрішнім опорядженням, дзвонами, шістьма вівтарями, органом і орнаментикою становила 90000 золотих ринських. Внутрішнє оздоблення костелу було виконане у романсько-бароковому стилі. У головному вівтарі розміщувалася статуя Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, привезена із Парижа, у лівому бічному вівтарі — статуя святого Ігната (копія роботи Рубенса). З правого боку був вівтар святого Хреста, роботи 1820 року, подарований домініканами у 1820 році. Орган, спроваджений із Сілезії, мав 18 регістрів. Освітлювалася споруда електрикою. 
        Під час Першої світової війни костел закрили: законників звинуватили у переховуванні в'язнів. Відкрився він аж у липні 1917 року. А 1927 року було повернено книги із книгозбірні отців єзуїтів, забрані російським військом у 1915 році. Під час бомбардувань міста у 1941 році костел уцілів. Воєнні дії 1944 року наполовину його знищили. Але релігійне життя ще теплилося у ньому в 1944—1945 роках.
        З евакуацією польського населення, внутрішнє оздоблення було вивезене до Польщі. Костел стояв пусткою. Спочатку планувалось використати його для культурних потреб міста. Та пам'ятку чекала інша доля. Вежу і дзвіницю знесли, в будівлі розмістили Тернопільську швейну фабрику. Численні перебудови і добудови до невпізнання змінили гарну й затишну костельну споруду. Місто втратило ще один цікавий штрих у своєму архітектурному обличчі.