Окрасою Тернополя був парафіяльний костел на розі вулиць Руської і Міцкевича (сучасного бульвару Шевченка). Велична і витончена споруда у неоготичному стилі вражала своєю красою і довершеністю. 62-метрова струнка вежа-шпиль, ніби пориваючись у небо, домінувала над усім містом. Вона слугувала навіть спостережною пожежною вежею. Дивували своєю красою вітражі й внутрішнє оздоблення, особливо різьба головного вівтаря і амвона. Споруджувався цей красень за проектом відомого львівського архітектора професора Тадеуша Мар'яна Тальовського.
    Історія його будівництва почалася із створення у 1897 році комітету, який почав збирати добровільні пожертви.      

        Організовувано доброчинні концерти, фестини. Кошти тільки на "скелет" будови і два вівтарі сягали 250 тисяч корон. Планувалося, що 200856 корон надасть міська влада, 104285 корон буде покрито за рахунок конкуренції — спеціального податку на будову, а 123000 корон надійде від добровільних пожертвувань. Вже у вересні 1904 року освячено наріжний камінь будови. На велелюдну церемонію прибули процесії з навколишніх сіл: Білої, Довжанки, Домаморича, Дичкова, Великого Глибочка, Іванівки, Курівець, Кутковець і Пронятина. Керівництво усіма роботами на будові костелу взяв на себе залізничний інженер Стефан Невґофф. Роботи велися досить жваво. Щоб зробити споруду міцнішою і легшою, застосувались цікаві технічні рішення. Вже у травні 1908 року газети повідомили про освячення хреста на куполі храму, офірованого Марійською дружиною пань. У листопаді того ж року міська рада закупила за 3000 корон вівтар з гербом. 
    11 листопада 1908 року відбулися урочисте посвячення Парафіяльного костелу і офіційний перехід парафії із Домініканського костелу у новозбудований. Дзвони освятили напередодні. Дедалі багатшим ставав інтер'єр святині. У 1909—1910 роках отримано щедрий дар від Людвіка Пунчерта — мармурові статуї розп'ятого Ісуса Христа і Матері Божої. У 1911 році фронтон споруди прикрасив ще один прекрасний дарунок — мармурові статуї євангеліста Івана і святого Иосифа роботи відомого львівського різьбяра Войтовича. 1912 року в бічній капличці поставлено чудові ясла-шопку. Їх автор — художник Бернард Яросевич, викладач Тернопільської реальної школи.
        У час Першої світової війни костел зазнав руйнувань. Але "рани" швидко залікували. У 1933 році освячено головний вівтар. Проектував його львівський інженер — художник Вавжинец Дайчак. Різьбу виконувала різьбярка Яніна Рейхерт, допомагав її здібний художник-самоук, українець Назарко. Ось така історія народження цієї оригінальної споруди.   

      У роки Другої світової костел знову зазнав руйнувань. Але документальні фото свідчать, що він був у значно кращому стані, ніж Домініканський собор. Ще до травня 1949 року в парафіяльному костелі відбувалися Богослужіння. Автору цих рядків на все життя запали у пам'ять неповторна краса вітражів та вівтарів, чарівна сила органної музики. Тому й досі боляче, що цю красу не збережено. До речі, автор вітражів — відомий художник Ян Фелікс Виґживальський.  

           Дамоклів меч над парафіяльним собором завис у 1949 p.: акт обстеження визнавав, що костел в аварійному стані. Потрібен був металевий каркас для вежі і шпиля. Але справжня причина "аварійного стану" крилася у тому, що собор стояв у самому центрі міста, на очах у більшовицьких можновладців, для котрих це була не святиня, а просто "культова споруда".       

  У доповідній записці уповноваженим Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР та УРСР зазначалося: "За генеральним планом відбудови і реконструкції міста Тернополя, затвердженим Радою Міністрів УРСР, вказаний костел підлягає знесенню, і на місці костела повинен бути центральний міський парк". Вирок було підписано. Виконання дещо затягнулося. Спочатку зняли вежу, хоч і довго не вдавалося цього зробити. А 1954 року в місті кілька днів лунали вибухи — підривали парафіяльний костел. У 1959 році до річниці жовтневого перевороту на цьому місці відкрили універмаг. Багато що із внутрішнього оздоблення костелу вивезли до Польщі. А частина горельєфів хресної дороги та скульптура Мадонни збереглись у Середній церкві.
    Поряд з костелом, у будинку № 1 на вулиці Руській, діяв римо-католицький парафіяльний уряд. Тут же містилися польські товариства релігійно-добродійного спрямування. Тернопільська римо-католицька парафія носила ім'я Пресвятої Діви Марії Неустанної Помочі. При ній існувала безвідсоткова позичкова каса, зареєстрована як доброчинне товариство 13 квітня 1937 року.