У кого син, дачка - підлітки, той знає, як непросто знайти з ними спільну мову. Незгода, заперечення - чомусь саме так переважно реагують їжакуваті діти, яві вважають, що вже вступили у дорослий світ. Де вони ходять, що роблять, з ким спілкуються? Далеко не усі батьки знають відповіді на ці запитання.

Навіть турботливі, уважні. Чомусь дуже тяжко завоювати довіру у дитини перехідного віку, не допомагають ні вмовляння, ні погрози. Тож матері, тати часто сподіваються на здоровий глузд дочки чи сина - гени, родовід, успадкований від батьків характер таки не дадуть оступитися. Так воно і переважно стається. Якщо дитину не захопить потужніший, ніж внутрішнє єство, вир - руйнівний, що вихолощує з юності ніжні барви...
Мабуть, усі чули про скінхедів, емо, готів. Принаймні звертали увагу на міських вулицях на по-чудернацьки вбраних підлітків у чорному (в емо чорний поєднується з рожевим). Звісно, ці переважно зовнішні атрибути ще не означають, що дитина живе особливим життям. (Як у нас кажуть: переказяться, переростуть). Тим більше, що тяга виділитися притаманна неординарним людям, і, цілком можливо, що за дивацтвами приховуються цікавий внутрішній світ. Але... Скінхеди ненавидять людей іншої шкіри, войовничі; емо — надміру емоційно вдивляються у себе, схильні до самокаліцтва, суїцидів. Це діти, які дуже ризикованими манівцями вирушають у дорослий світ.
Уявіть-но тепер таких дітей, полишених самих на себе. Хіба кожен із нас не знає родини, де батьки на заробітках, а дітей у кращому випадку виховують дідусі, бабусі? До кого має звернутися підліток, якщо його кривдять ровесники, якщо йому погрожують, наприклад, сексуальним насильством? Якщо у світі він почувається зайвим, недоречним. Якщо вже став жертвою злочину або сам скоїв протиправне. Зрештою, у такому віці навіть прищі можуть довести дитину до депресії. Хто її порятує?
Відверто кажучи, у нас давно втрачено довіру до державних інституцій. Але держава мала б дбати про своїх неповнолітніх громадян, як мати з батьком. Бо це ж - завтрашній день країни, надія на краще. І дуже приємно, коли ця турбота таки проявляється у службових кабінетах. Скажімо, я відчула цей настрій - справжнього вболівання на засіданні обласної міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення під головуванням Романа Котлярова, начальника головного управління юстиції області. Доволі несподівано для себе, гадаючи, що доведеться слухати формальні фрази, порожні пропозиції (бо хрест на добрих намірах традиційно ставить відсутність фінансування), натомість почула людську мову - щиру, зацікавлену, яка іноді проймала до сліз. Йшлося про «механізми взаємодії державних органів влади та навчально-виховних закладів ; у навчанні та вихованні школярів» та «функціонування цільової комплексної програми «Бібліотека-центр правової інформації» в обласній бібліотеці для молоді». Якщо і на такі теми говорити не по-чиновницьки, а з реальними намірами, не для «галочки», то, повірте, є про що послухати. Такий небайдужий тон заходу задали заступник директора Тернопільської спеціалізованої школи №18 Інна Іванюк та директор обласної бібліотеки для дітей Надія Новицька. Педагог розповіла, як у вісімнадцятій школі виховують школярів у правовому сенсі. Діти мають усвідомлювати свої права, знати, до кого звернутися за захистом. Власне, цій школі, мабуть, таки пощастило, що завуч - правознавець. Відтак не дивно, що саме у цьому навчальному закладі торік було проведено Всеукраїнський дитячий симпозіум «Формула успіху правової держави очима дітей». Тут не обходяться традиційними уроками правознавства - старшокласників залучають до різних форм отримання знань, наприклад, взяти інтерв'ю у чиновника чи правоохоронця. І якщо посадовці не вельми охоче йдуть у школи, посилаючись на зайнятість, то, за словами Інни Іванюк, коли за ними «полює» зграйка школярів з проханням дати інтерв'ю, ті уже не сміють відмовити. Було й таке: запросили на освітній захід дільничного інспектора, а він... передав фотографію і телефон. А бесіда про протиправні кроки неповнолітніх. та відповідальність за це була б дуже корисною для профілактики, - каже Інна Іванюк.
Трохи охололи учні до правничої науки, коли відмінили тестування з правознавства. Звісно, одиниці планують стати юристами, але повсякденне, як кажуть, практичне право необхідне усім. До навчання мали б долучитися й інші педагоги, скажімо, біологи у межах свого предмету говорити про екологічне право, на уроках обслуговуючої праці - трудове право. А історики мають докластися до патріотичного виховання. Діти, наперекір нашим політикам, мають зростати справжніми українцями. Молодіжні рухи, громадські організації повинні вихопити дітей з вулиці та Інтернету.
На нараді зійшлися на тому, щоб другого квітня провести обласний семінар для заступників директорів шкіл і систематизувати, як по-громадянськи, по-правовому та по-моральному виховувати дітей.
Від Надії Новицької присутні почули втішну новину - діти не забувають дороги до бібліотеки. Хоча, серйозним конкурентом бібліотекаря став Інтернет (якби ж то діти черпали з монітора тільки позитив...) Але до читальні таки йдуть. Деякі батьки у те не вірять - телефонують у бібліотеку і перевіряють, чи справді там було їхнє «чадо». Надія Новицька каже, що школярі втікають з уроків і приходять у бібліотеку. Те, що втікають, зле, але добре, що у бібліотеку...
Окрім прямої функції, дитячі бібліотеки (а їх в області тридцять дві) займаються вихованням. Скажімо, організовують зустрічі з цікавими людьми. Наприклад, недавно відбулася зустріч з київською письменницею, авторкою підручника про статеве виховання. Підлітки їй задали сорок запитань. Або ж для профілактики наркоманії організу­вали захід, на який запросили колишніх наркозалежних. Ті говорили присутнім: «Дивіться, ми нібито за віком молоді, але... І ви теж будете так хворобливо виглядати, якщо сядете на «голку». Надія Новицька каже, що з таких зустрічей підлітки виходять із задумливими обличчями.
Обласна бібліотека має достатній книжковий фонд з правової літератури, аби лишень було бажання користуватися.