Обласна бібліотека для дітей (м.Тернопіль)

«ЩО ЗА НЕПОТРІБ ВИ ДАЛИ МОЇЙ ДИТИНІ?!» НА ТАКІ ЗАПИТАННЯ БАТЬКІВ БІБЛІОТЕКАРЯМ ДОВОДИТЬСЯ ВІДПОВІДАТИ ЧАСТЕНЬКО. ТА Й ДОБРЕ, ЯКЩО ТАТО З МАМОЮ ЦІКАВЛЯТЬСЯ, ЩО ЧИТАЮТЬ ЇХНІ ДІТИ. БО НА ДЕЯКИХ СУЧАСНИХ КНИЖКАХ ВОНИ ЗАПРОСТО МОЖУТЬ ВИРОСТИ ОБМЕЖЕНИМИ, БЕЗСЕРДЕЧНИМИ і БЕЗКУЛЬТУРНИМИ МОНСТРИКАМИ З ПОКАЛІЧЕНОЮ ПСИХІКОЮ, ВИКРИВЛЕНИМИ УЯВЛЕННЯМИ ПРО СВІТ, ПРО ДОБРО І ЗЛО, ПРО ВЗАЄМИНИ МІЖ ЛЮДЬМИ...
ПРО ЯКІСТЬ КНИЖОК, НА ЯКИХ ЗРОСТАЮТЬ І ВИХОВУЮТЬСЯ НАШІ ДІТИ, МИ ГОВОРИЛИ НА ОСТАННЬОМУ ЗАСІДАННІ В КЛУБІ «КАЛИНА» З КОМПЕТЕНТНИМИ НЕБАЙДУЖИМИ ЛЮДЬМИ. ЦЕ ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ФІЛІЇ
ХАРКІВСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА «РАНОК» СЕРГІЙ ТКАЧОВ, ДИРЕКТОР ОБЛАСНОЇ БІБЛІОТЕКИ ДЛЯ ДІТЕЙ НАДІЯ НОВІЦЬКА, ХУДОЖНИЦЯ, КОТРА ІЛЮСТРУЄ КНИЖЕЧКИ ДЛЯ ДІТЕЙ, СВІТЛАНА КОСТИШИН, ЖУРНАЛІСТКА Й ДИТЯЧА АВТОРКА ОКСАНА НЕБЕСНА, АВТОР ЗБІРОЧКИ ВІРШІВ ДЛЯ ДІТЕЙ «СОНЯЧНЕ НАМИСТО» ВОЛОДИМИР ДЕМЧИШИН, КАЗКАРКА Й АВТОРКА «КАЛИНИ» ГАЛИНА ШУЛИМ ТА ІНШІ.

Директор обласної бібліотеки для дітей Надія Новіцька спростовує думку про те, що діти нині не читають. Лише в очолюваній нею бібліотеці є 14 тисяч читачів. Тож проблема в тім, що саме вони читають.Тут Надія Семенівна загострює увагу на читачах сільських бібліотек, котрі майже не поповнюються новими книжками. Аби діти із сіл читали кращі твори дитячої літератури, обласна бібліотека запрошує їх користуватися своїми фондами, що останніми роками поповнюються за рахунок коштів, зароблених самою книгозбірнею, та спонсорських надходжень. І поповнюються популярними, новими, змістовними книжками, які бібліотекарі власноруч вибирають.

— До 90-х років наша бібліотека отримувала 20-30 тисяч книг на рік, — каже Надія Семенівна, — а минулоріч, наприклад, тільки 600 примірників. Зазвичай вони низької якості, не користуються попитом. Водночас бібліотеки не мають що запропонувати школярам, котрі приходять із довжелезними списками творів із позакпасного читання чи шкільної програми. Ті, хто її формує, не переймаються поповненням бібліотечних фондів програмними творами. Це найбільша проблема.
Надія Новіцька принесла із собою з фондів бібліотеки гору книжок, автори й видавці яких щонайменше не поважають читачів. Неприємно вражають низькоякісна поліграфія, непрофесійні віршики, граматичні помилки. Особливо недолугі перекладні книжки, але часто діти читають їх вимушено. Візьмімо хоча б «Сплячу красуню» Шарля Перо (казки цього автора вивчають у другому класі): «Принцеса лежала і трошки дихала. Це свідчило, що вона жила. Як прекрасна була спляча принцеса!»; «Багато королей і королев змінили одне одного»; пісню співають «від малюка до велика» тощо.
— Ми живемо в умовах ринку, де книжка — товар, який треба продати, — пояснює ситуацію Сергій Ткачов.Коли виникла потреба видавати україномовні програмні твори, всі кинулися їх перекладати. Треба було якнайшвидше, бо хто перший — той на ринку. Видавництва, яке випустило у світ оцю «Сплячу красуню», вже немає. Люди заробили гроші й зникли.
Продовжуючи тему, Сергій Васильович демонструє обкладинку дитячої ліцензійної книжечки: під назвою «Корівка на листі» намальований яскравий жучок сонечко. Такі перекладні недолугості з'являються в книгах, ліцензії на видання яких наші видавництва закуповують чи не за копійки в колег з інших країн після того, як там вони вже віджили свій вік на ринку, Зазвичай у таких проектах ніхто не витрачається на перекладачів і коректорів. Таким чином на українському ринку з'явився «Золотий ключик» О. Толстого, над перекладними чудесами якого дорослі читачі досі сміються крізь сльози. А чого вартий трилер для людей з особливо міцними нервами «Мої улюблені казки. Пан Коцький та його друзі», виданий у Донецьку. І такі переклади, вочевидь, створені навмисне з метою щонайменше прищепити дитині відразу до української мови, а щонайбільше — виплекати з неї кровожерливого маніяка.
— Видавництво охочіше заплатить рекламісту, психологові чи маркетологу, ніж авторові, перекладачу, а тим паче коректорові, — каже Сергій Ткачов, — бо не проблема видати книжку, проблема — продати.
Аби продати, видавці прикривають подекуди небезпечні для дитячої психіки тексти яскравими обкладинками. Саме тому батькам треба самим читати книги перед тим, як давати їх дітям. І не шкодувати викинути, якщо чтиво виявилося шкідливим, бо читати таке дитині — гірше, ніж їсти зіпсовані продукти чи пити брудну воду.
Ставлення до книжки як до товару нині абсолютно нівелювало її виховне значення. Автори створюють суто комерційні проекти, не переймаючись тим, як вони можуть вплинути на юних читачів. Візьмімо хоча б фантастичну повість для середнього шкільного віку відомої письменниці Галини Малик «Злочинці з паралельного світу». Цитуємо: «Не пісяйте кип'ятком, чуваки!» (це каже кіт з лисою від лишаю головою); «Слухай ти, чувак, заткни пельку, бо дістанеш фейсом об тейбл»; «Я давним давно в інтернаті живу, тільки хреново тут»... До речі, це краща книжка 1997 року, «Випущена на замовлення Державного комітету інформаційної політики телебачення та радіомовлення України за Національною програмою випуску суспільно необхідних видань».
Отже, посилання навіть на такий поважний комітет не гарантує високої якості видання. То на що ж орієнтуватися, вибираючи дитині книжку? Тільки на вибір самої дитини, — вважають Надія Новіцька і Сергій Ткачов. А діти зазвичай віддають перевагу не тим книжкам, що подобаються дорослим.
На думку ж Оксани Небесної, перші книжечки малюкам повинні вибирати дорослі, прищеплюючи їм гарний смак, пояснюючи базові поняття моралі, щоби згодом дитина могла вільно вибирати свої життєві пріоритети. Такої ж думки й Галина Шулим:
— Нині діти бачать, що зло можна перемогти ще більшим злом. Отже, більше зло — це і є добро? Чи добро, коли не чинити зла? У сучасному світі надуманих і нав'язаних цінностей дитині без допомоги дорослих важко зорієнтуватися.
— Що ми пишемо сьогодні нашим дітям, те й почуємо від них у старості, — вважає Оксана Небесна. — Я не хочу, щоби мені казали: «Бабусю, канай звідси». Чомусь нині письменники пристосовуються до середовища замість того, щоби стояти вище й підтягувати його до себе.
Надія Новіцька переконана, що добра книжка — плід співпраці та взаєморозуміння письменника, видавця і бібліотекаря. Тому запропонувала, щоби дитячі автори перед тим, як видавати свої твори, читали їх дітям. Обласна бібліотека для дітей готова влаштовувати такі літературні читання. Добре було б, аби видавці звертали увагу на зміст того, що випускають у світ.
Сергій Ткачов настійливо радить авторам писати на замовлення видавців лише такі твори, на які є попит. «Ранок», наприклад, нині шукає авторів, котрі писали б для найменших читачів повчальні казочки, мюзикли на вимогу нової програми в дошкільних закладах.
Світлана Костишин, для котрої ілюстрування дитячих книжечок є справою неприбутковою, але дуже любимою, вважає, що видавцям, авторам, художникам, маркетологам тощо треба частіше зустрічатися у форматах майстер-класів, аби вчитися робити такі книжки, які би користувалися попитом і виховували наших дітей правильно.
А восьмикласниці з Великих Гаїв Тернопільського району Катя Притуляк і Мар'яна Кравченюк, котрі приїхали послухати, чи правильні книжки вони читають, запропонували видавцям друкувати юних авторів. Оскільки діти по-іншому, ніж дорослі, сприймають світ і себе в ньому, то й розповісти про все це зможуть доступніше й зрозуміліше.

Ліля Костишин.